"Союзи союзів", що складалися з кількох союзів племенкня-зівств, були новими утвореннями і відображали більш високий етап у процесі східнослов'янської консолідації. Приблизно на рубежі VIII—ЇХ ст. придніпровський "союз союзів" Русь переростає у ще сильніше об'єднання — Руська земля, до складу якого входила значна кількість союзів слов'янських племен: Русь, Поляни, Древ-ляни, Полочани, Дреговичі, Сіверяни. Це вже майже половина східних слов'ян. Такий союз, що охоплював територію близько 120 тис. кв. км і простягався на 700 км на північ аж до Західної Двіни, був справжньою державою. Правила у цьому державному об'єднан-ні, цілком імовірно, династія Кия, представниками якої у середині IX ст. згідно з літописом були князі Дір і Аскольд. В одному з джерел IX ст. повідомляється, що "у русів існує клас рицарів", тобто знаті. Про поділ знатних і бідних свідчать й інші джерела. За даними арабського вченого ІбнРуста (IX ст.), цар русів засуджує й інколи висилає злочинців "правителям віддалених областей". На Русі існував звичай "божого суду", тобто розв'язання спірної спра-ви поєдинком. Особливо тяжкі злочини каралися смертю. Цар русів щорічно об'їжджав свою територію і збирав данину з населення.

Процес політичної консолідації східних слов'ян звершився наприкінці IX ст. утворенням великої, відносно єдиної середньовіч-ної Давньоруської держави — Київської Русі.

Під владою Києва об'єдналися два величезних слов'янських політичних центри — Київський і Новгородський. Ця подія, яку літопис відносить до 882 p., традиційно вважається датою утворен-ня Давньоруської держави. Пізніше київському князю підкорилась більшість східнослов'янських земель. У рамках Давньоруської дер-жави робили перші кроки у суспільнополітичному розвитку більше 20 неслов'янських народів Прибалтики, Півночі, Поволжя, Північ-ного Кавказу і Причорномор'я. Першим князем Київської держави став Олег.

Виникнення Давньоруської держави з центром у Києві було закономірним результатом внутрішнього соціальноекономічного та політичного розвитку східних слов'ян. Процес їх політичної консолідації зумовлений також рядом інших внутрішніх і зовнішніх факторів: територіальною і культурною спільністю східних слов'ян, економічними зв'язками і їхнім прагненням об'єднати сили в боро-тьбі з спільними ворогами*. Інтеграційні політикоекономічні та культурні процеси призвели до етнічного консолідування східних слов'ян, які утворили давньоруську народність. Вони характеризу-валися насамперед східністю мови (із збереженням, проте, місцевих діалектів), спільністю території (котра в основному збігалася з межами Київської Русі), матеріальної та духовної культури, релігії, певною економічною цілісністю. Етнічному згуртуванню східних слов'ян в єдину народність сприяли й однакові традиції, звичаї, звичаєве право, закон, суд, військовий устрій, спільна боротьба проти зовнішніх ворогів. Мабуть, уже в цей час виникають певні елементи національної свідомості, почуття патріотизму.

У процесі формування давньоруської державності можна, та-ким чином, простежити чотири етапи: княжіння східних слов'ян, утворення первісного ядра давньоруської державності — Руської землі, формування південного та північного ранньодержавних ут-ворень, об'єднання цих утворень у середньовічну державу з цент-ром у Києві.

2. Піднесення Києва

Як і більшість великих міст світу, Київ завдячує своїм звеличенням власномугеографічному положенню. Розташований у середній течії Дніпра, він слугувавосновним транзитним вузлом на величезній території, прилеглій до Дніпра з притоками. Водночас він був чудовою висхідною для подорожей униз по Дніпру черезЧорне море аж до багатих міст Леванту. До того ж розташування на межі двох географічних і культурних зон — вкритих лісом рівнин Півночі та відкритих південнихстепів — зумовлювало чимале стратегічне значення міста. Тому воно й стало точкоюзіткнення і взаємодії двох історичних тенденцій.

Про одну з них ми вже згадували, а саме про поступове об'єднання численнихрозрізнених східнослов'янських общин у великі племена. Кожне з них мало своютериторію, власних вождів і захищені міцним частоколом поселення. В авангардіцього руху були поляни, на землях яких згодом постане Київ. Згідно з оцінками вчених, уже в VI—VII ст. поляни на чолі зі своїм напівлегендарним вождем Киємутворили сильний племінний союз, що панував над сусідніми племенами й мав тісністосунки з Візантією. За легендою, Київ заснував Кий з братами Щеком, Хоривомі сестрою Либіддю, назвавши місто власним ім'ям. Хоч наші знання про ту добу досить туманні, все ж можна припускати, що східні слов'яни взагалі та поляни зокрема значно просунулися у створенні величезного політичного й культурного цілого,яке називатиметься Київською Руссю.

Ще швидше і рішучіше розгорталися інші події, що спричинилися до появи наісторичній сцені скандінавів. Аби зрозуміти це, слід насамперед окинути поглядомскелясті й пустельні береги Скандінавії VIII—ІХ ст., де з причин і досі незрозумілих виник небачений демографічний бум. Не знаходячи засобів до існування на;батьківщині, багато молодих відчайдушних скандінавів сідали на кораблі й рушали шукати долі на чужині. Вони влаштовували спустошливі наскоки на країни ЗахідноїЄвропи, оселялися на захоплених землях Англії, Франції, Італії та Сіцілії, засновуючи там свої королівства та князівства. Інші скандінави, перепливши Атлантику, колонізували Ісландію, Гренландію і, що цілком можливо, досягали Американського

континенту. Ще інші, зокрема вихідці із Швеції та острова Готланд, яких називаливарягами, мандрували на південний схід. Спочатку вони осідали на берегах Балтійського моря у Альдейг'юборзі, на озері Ладога, а дещо пізніше — у Новгороді,на озері Ільмень. На відміну від укріплень частоколом у східних слов'ян варязькіпоселення являли собою солідні градифортеці, де селився князь із дружиною тасім'єю, а навколо виростали ремісничі й купецькі передмістя.

Торгуючи з тубільцями, а то й удаючись до грабунку (коли перший спосіб не давав результатів, як правило, застосовували другий), варяги добували хутра, мед,віск та невільників. Проте вони хотіли більше, ніж могли дати східні слов'яни. Використовуючи свої поселення як бази, варяги досліджували річкові шляхи, що велина південь до