великих і розкішних міст Візантії та ісламської цивілізації. За короткий час вони освоїли мережу водних шляхів та волокових переправ по Волзі з Балтійського моря до Каспію, що відкривала шлях до Багдада — цієї багатомовноїстолиці ісламського світу. Згодом з'явився ще важливіший шлях. Названий у літописах шляхом «із варягів у греки», він ішов униз Дніпром до Чорного моря й даліна Константинополь — величезний ринок торгівлі з левантинськими містами й найбагатше місто в усьому християнському світі.
Переселення далі на південь, ближче до Константинополя, було для заповзятливих варягів лише справою часу. Як пишеться у «Повісті временних літ», у 862 р. дваварязьких ватажки Аскольд і Дір, лишивши дружину свого князя Рюрика в Новгороді, попливли із загонами своїх воїнів униз Дніпром. Оцінивши прекрасне розташування Києва на високому березі річки, вони оволоділи містом, а на полян, що населяли його околиці, наклали данину. Аскольд і Дір, очевидно, швидко зажили собібагатства й сили, бо у 860 р. наважилися разом із підвладними їм полянами напастина Константинополь. Незабаром вісті про їхні успіхи дійшли до Новгорода. І хоч Рюрик уже помер, а його син Ігор (поскандінавському Інгвар) був ще замолодим,щоб стати на чолі дружини, Олег, що був регентом (опікуном), доки Ігор не досягнеповноліття, зібрав дружину з варягів, слов'ян та фіннів, узяв із собою Ігоря й попливдо Києва. Хитрощами виманив він за мури міста Аскольда й Діра і, звинуватившиїх в узурпації влади, вбив. У 882 р. Олег оселився в Києві, проголосивши його «матір'ю міст руських».
Так розповідає про прихід варягів до Києва НесторЛітописець. Проте в результаті ретельного аналізу тексту, проведеного різними поколіннями вчених, у цій оповіді виявлено багато внутрішніх суперечностей і слабких місць. Сучасних істориківдивує, чому могутній, на загальну думку, Рюрик жодного разу не згадується у сучасних йому джерелах. Деякі взагалі піддають сумніву сам факт існування Рюрика.Чи справді могли такі досвідчені ватажки, як Аскольд і Дір, піддатися на явний підступ Олега? Чи був Олег справді пов'язаний з Рюриком, чи, може, літописець простонамагається скласти для нього шляхетніший родовід? І чим пояснити, що регентствоОлега тривало ще довгий час після того, як Ігор досягнув повноліття? Словом, завідсутності даних про період до правління Олега в інших джерелах важко відрізнитиреальність від вимислу в Несторовій версії походження Русі.
3. Занепад Києва
Політична роздробленість. Не викликає подиву те, що через порівняно короткий період створене першими київськими правителями об'єднання земель почалорозпадатися. Аналогічна доля спіткала інші середньовічні імперії Європи, зокремадержаву Карла Великого. Цим величезним, хоч і примітивним, політичним утворенням просто бракувало відповідних технічних засобів та організаційних структур длятого щоб утримувати обширні території протягом тривалого часу. На Русі Рюриковичі через членів своєї розгалуженої династії забезпечували принаймні позірну єдністьземель. Хоч це тривало рівно стільки, скільки між князями була згода щодо того,хто серед них найстарший і, отже, мав право на верховну владу. З порушенням такоїодностайності різко слабшали родові та особисті узи між різними князівствами.
Проте існував іще один аспект проблеми політичної роздробленості. З перемогоюпринципу спадкового престолонаслідування (вотчини) над системою старшинстваабо ротації Ярослава Мудрого княжі роди все глибше пускали коріння у своїх батьківських землях, для них дедалі очевиднішим ставав той факт, що їхнє майбутнєпов'язане з удільними володіннями, а не з Києвом, за який точилася безперервна
боротьба. Протягом XII ст. виникло від 10 до 15 таких удільних князівств, найбільшими з яких були ГалицькоВолинське, ВолодимироСуздальське, Новгородське,Чернігівське та Смоленське. Кожне мало незалежний політичний, економічнийі навіть культурний статус. Унаслідок цього Київська Русь поступово перетворилася на ціле з багатьма центрами, пов'язаними спільними релігійними та культурнимитрадиціями, династичними узами. Проте центри ці були значною мірою самостійними й часто ворогували між собою.
З відокремленням нових і нових князівств багатства, населення та землі Києвазменшилися до такої міри, що перед ним мало чим поступалися інші князівства.Власне тоді місто Київ з прилеглими територіями стало називатися «Руською землею» — у вузькому розумінні слова. Та незважаючи ні на що, Київ залишався великою принадою. Той, хто завойовував його, не тільки пишався престижем правителя «матері міст руських», а й міг претендувати на верховенство в династії Рюриковичів. Оскільки в Києві жив митрополит і знаходилися головні храми й монастирі, вінлишався незаперечним культурним і релігійним, якщо не політичним, центром усієїРусі. Навіть із зменшенням свого населення й територій Київ з довколишніми землямизалишався одним із найбільш розвинених і густозаселених князівств на всій Україні.
Проте переваги Києва були водночас і його нещастями. Продовжувалися невщухаючі чвари між князями за місто. Український історик Стефан Томашівськийпідрахував, що між 1146 і 1246 рр. 24 князі 47 разів правили в Києві. З них один сімразів займав престол, п'ять князів правили по три рази кожен, а вісім — по дварази. Характерно, що 35 князювань тривали менше року кожне. Один князь посвоєму підійшов до проблеми Києва. Побоюючись втратити владу над завойованимКиєвом, а також намагаючись не допустити, щоб місто затьмарювало його власнізростаючі володіння на північному сході, володимиросуздальський князь АндрійБоголюбський, цей попередник московських князів, у 1169 р. напав на Київ і подикунському пограбував його. Місто так ніколи вже не досягло колишньої величі.
Економічний застій. Поряд із політичними проблемами існували й господарські.Як ми вже пересвідчилися, розташування Києва на великому торговому шляху«із варягів у греки» відігравало важливу роль у його піднесенні. З кінця XI ст. значення цього шляху почало зменшуватися. Це мало згубні наслідки для економікиКиєва. Заповзятливі