Поряд з великокнязівським доменом, володіннями місцевих князів, з'являються також боярськодружинницькі землеволодіння. У літописній розповіді про похід Ольги в Іскоростень згадуються древлянські "кращі мужі", яких, за думкою деяких дослідників, можна вважати власниками феодальних вотчин. Літопис повідом-ляє, що у 1096 p. князь Мстислав Володимирович припинив воєнні дії та "розпусти дружину по селом".

Треба сказати, що питання про час виникнення на Русі бояр-ського землеволодіння поки що через неповноту джерел не виріше-не істориками. Суперечливими є і думки археологів. Проте у ст. 34 Кр. Пр. високий штраф за псування межового знаку свідчить про посилений захист перш за все приватного землеволодіння.

У Поширеній редакції Руської Правди (Пр. Пр.), яка належить до кінця XI — початку XII ст., але відобразила більш ранній період розвитку суспільного ладу, йдеться про боярських тіунів, рядовичів і холопів, а також про боярське спадкоємство. Феодальні земле-володіння збільшувалися за рахунок як великокнязівських і князі-вських пожертвувань, так і захоплення пустинних земель і земель общинників.

Із введенням християнства на Русі великим феодалом ставала церква. Йшов процес формування духовенства, верхівку якою ста-новили митрополит, єпископи та ігумени монастирів. Духовенство ділилося на чорне (монашеське) і біле (мирське). Поступово поши-рюється практика дарування землі монастирям і церквам, що пере-творювало їх у великих землевласників. Наприкінці XI ст. виникло церковне землеволодіння.

Адміністративним і господарським центром феодальних воло-дінь був феодальний двір. Великий князь жив у головному місті Русі — Києві, де знаходилися органи верховної державної влади. Тут був і великокнязівський двір. Великокнязівські двори, в яких правили князівські тіуни і проживали адміністративний персонал, дружина, челядь, яка обслуговувала господарство і двір, існували також у Бєлгороді, Вишгороді, Берестові та інших поселеннях. Такі міста, як Чернігів, Переяслав, Галич, Ростов, Смоленськ, являли собою центри окремих місцевих князівств. Більш дрібні міста були цент-рами боярських вотчин, церковного землеволодіння.

У Київській Русі феодальне землеволодіння охоронялося зако-нодавством. Руська Правда передбачала накладення великих штра-фів (12 гривен) за порушення межі феодальної оранки.

Феодали були пов'язані між собою системою васальних відно-син, заснованих на ієрархічній структурі феодального землеволо-діння. Система сюзеренітетувасалітету, в основі якої лежали еко-номічні та політичні інтереси феодалів, забезпечувала його консо-лідацію, сприяла класовій єдності. Васальні відносини усередині феодального класу відображені ще у договорі Русі з Візантією (911 p.). Великий князь спирався на менших князів і бояр, а вони шукали у нього захисту під час воєнних сутичок.

За феодалами, що консолідувалися у клас, закріплялись особ-ливі привілеї, зафіксовані у правових пам'ятках, перш за все у Руській Правді. За убивство княжих мужів встановлювався штраф у розмірі 80 гривен, що вдвічі перевищувало штраф за вбивство простої вільної людини (статті 19, 22 Кр. Пр.; статті 1, 3 Пр. Пр.). Посилено захищалися честь і гідність членів сімей феодалів церков-ним статутом великого князя Ярослава. За примушення огнищани-на без санкції князя випробуванню залізом (за "муку") штраф був у чотири рази більшим, ніж за "муку" смерда (ст. 38 Кр. Пр.; ст. 78 Пр. Пр.). Бояри і дружинники користувалися привілеями при пе-редачі майна у спадщину (статті 90, 91 Пр. Пр.).

Розвиток феодалізму призвів до того, що тільки феодали — князі, бояри і церква — володіли правом власності на землю. Феодали не платили данини, мали й інші привілеї, які на були зафіксовані у правових пам'ятках, але складалися у реальному житті. Все це виділяло їх зі складу населення Київської Русі. Таким чином, у Київській Русі поряд з класовим поділом суспільства йшов процес формування станового ладу, тобто юридичного оформлення замкнутих груп серед населення.

Крім феодалів, у Київській Русі існували вільні селяни — общинники, вільне міське населення, феодально залежне населення, раби.

Вільні общинники. Основну масу сільського й міського насе-лення Київської Русі становили "люди". У Руській Правді (Кр. Пр.) під цим терміном виступають усі вільні, переважно селяниобщин-ники, на противагу феодалам. У такому ж розумінні термін "люди" вживається і в Пр. Пр. Збереження протягом довгого періоду терміна "люди" щодо вільного населення вказує на те, що процес феодалізації, який проходив, неоднаково зачіпав інтереси окремих селянських общин. Жителі багатьох з них, втрачаючи станову повноправність, зберігали особисту волю (свободу). У Київській Русі існувала суспільна власність на землю.

Вільні селяниобщинники підлягали експлуатації, сплачуючи данину, засобом збирання якої було полюддя. З самого початку данину збирали з "диму" (дому). Коли феодальний спосіб виробни-цтва став панівним, а власність на землю феодалів — основою експлуатації безпосередньо виробників матеріальних благ, термін "люди" набув значення феодально залежного селянства, яке експ-луатувалося державою шляхом збирання данини, розміри якої зале-жали від кількості і якості землі, що знаходилась у селян, або окремими феодалами шляхом примусу селян відробляти барщину чи збирання оброку.

Феодали здійснювали постійний тиск на селянську общину. Вони захоплювали общинні землі, що зумовлювало зменшення питомої ваги вільних селянських общинників. Стійкість общини підривалася з боку великокнязівської влади, яка накладала на неї високі податки, побори, різного роду повинності. Князі також передавали право збирання данини і судових штрафів разом з правом