Запровадження в Київській Русі християнства як державної релігії було подією неоднозначною. Органічно поєднавшись з фео-дальною державою, християнство, наприклад, сприяло розвитку зв'язків Русі з країнами середньовічної Європи, Візантією. Разом з тим воно сприяло розвитку культури, писемності. Боротьба за утвердження християнства супроводжувалася розпадом дохристия-нської культури. Християнство плідно вплинуло на мораль ран-ньофеодального суспільства Давньоруської держави. Церква актив-но і наполегливо добивалася пом'якшення стосунків між людьми, засуджувала звичаї родової помсти, рабство, сороміцькі слова, ба-гатоженство.

Як носій ідеї єдиної держави і церкви на Русі, виразник патріотичних традицій, християнський клір об'єктивно створював грунт, на якому визрівала національна самосвідомість, що за середньоріччя знаходилась завжди у синкретичній єдності з релігійними поглядами.

Висновки

Значення Київської Русі у вітчизняній історії важко переоці-нити. В цей час склалася давньоруська народність, яка об'єднала східнослов’янські племена в новому, більш високому етнічному Створення Давньоруської держави — єдиної держави східних слов'ян — мало велике значення для їх подальшого державноправового розвитку. Велику історичну роль відіграла Київська і я більш ніж двадцяти неслов'янських народів Прибалтики, Поволжя, Північного Кавказу, Причорномор'я, які робили в межах Давньоруської держави перші кроки в суспільнополітичному розвитку.

Завершення в Подніпров'ї державотворчих процесів позитивно позначилося на етнічному розвиткові східнослов'янських пле-мен, що поступово складалися в єдину народність. В її основі лежали спільна територія, єдина мова, споріднена культура, відносно тісні зв'язки. Упродовж всього періоду існування Давньоруської держави руська етнічна спільність розвивалася і зберігала при цьому етнографічні регіональні особливості.

Традиції Київської Русі виявилися настільки живучими й міцними, що дійшли до наших днів, здобувши нове життя в матеріальній і духовній культурі українців, росіян і білорусів. Три східнослов’янських народи є нащадками народу Київської Русі, а це означає, що вона продовжує жити в наших тілах, серцях і душах.

За своєю класовою сутністю Давньоруська держава була феодальною, а за формою – це відносно єдина держава, на чолі якої стояв монарх – великий київський князь. Найдавнішою системою управління в Київській Русі була десятирічна система управління, що сформувалася в міру розвитку військової демократії і виросла із дружинної організації. Зміцнення феодалізму на Русі призвело до появи нової системи управління — двірськовотчинної.

Сформований у Київській Русі державний апарат, його цент-ральні і місцеві органи, військові сили являли собою ефективну зброю зміцнення панування феодалів, придушення опору експлуа-тованих трудящих мас.

Разом із формуванням і розвитком давньоруської держави складалося і розвивалося право Київської Русі. Найважливішою законодавчою пам'яткою є Руська Правда. В той же час вона являла собою одну із найважливіших пам'ятків середньовічного права в цілому. Право Київської Русі створювалося на місцевому, вітчизня-ному грунті, в ньому відображалися відносини, притаманні Русі, закріплялися порядки, обумовлені природою феодального суспіль-ства, що складалося. Право Київської Русі було правом привілей. В його нормах передбачалося привілейоване становище представни-ків пануючого класу феодалів, неповноправність і безправність нгродних мас.

Київська Русь була великою державою середньовіччя, що здійснила значний вплив на політичне життя як країн Західної Європи, так і сусідніх азіатських країн, а також країн, що мали велике значення в системі торгівлі поміж Європою і Азією. Вона стала щитом, що відгороджував країни Європи від навали кочових орд. Високий авторитет Київської Русі в середньовічному світі закріплений численними міжнародними договорами, тісними мат-римоніальними зв'язками великих київських князів з багатьма закордонними державами. Київська Русь — це велика могутня держва IX—XII ст., територія якої простягалася від Балтійського ю Чорного моря, від Західного Буга до Волги, — займає видатне місце у всесвітній історії.

Список використаної літератури

Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа. К., 1990.

Давня історія України. У 2х кн. — Кн. 2. (Толочко П.П. — керівник авт.колективу). К, 1995. — С. 146—147.

Лебедев Г. С. Эпоха викингов в Северной Европе. Л., 1985. — С. 5.

Приходнюк О.М. Анты и пеньковская культура // Древние славяне и Киевская Русь. К., 1989. — С. 58—89;

Рибалка І.К. Історія України. — С. 53.

Славяне ЮгоВосточной Европы в предго-сударственный период.— С. 363—432.

Толочко П. П. Древнерусский город. К.. 1989. — С. 35.

Толочко П. П. Древний Киев. К, 1983. — С. 30.

Фроянов И. Я. Киевская Русь: очерки отечественной историографии. Л, 1990 — С. 6—29.

Шаскольский И.П. Антинорманизм и его судьба. / Пробл. отеч истории и всеобщей истории. — 1983. — Вып. 7;