На третій день Різдвяних свят 1945 р. біля с. Велика Гороженка чекісти оточили одну сотню куреня "Зубри". Після цілоденного запеклого бою повстанцям вдалося прорватися з оточення. Чекісти втратили 304 бійці вбитими і ЗО пораненими, 11 автомашин, танкетку і танк.

21 січня 1945 р. дві роти УПА вчинили напад на райцентр Великий Глубочок біля Тернополя. Гранатами було знищено приміщення МДБ, військкомат, райвно, не вдалося здобути будинку МВС. В бою загинуло 10 працівників радянських каральних органів.

Наприкінці січня 1945 р. в с. Корчаківка (район Журавно) відділи УПА вступили в бій з частиною МВС. На допомогу чекістам прийшло несподіване кілька танків і 5 літаків. Повстанці вимушені були відступити до лісу, втративши 36 бійців убитими.

В лютому 1945 р. спецвідділи МВС-МДБ чисельністю 30000 бійців заблокували одночасно 70 сіл в околиці м. Броди, щоб змусити повстанців вийти за харчами з лісу і таким чином знищити їх. Стрільці УПА, розділившись на невеликі групи, вийшли з оточення [6, 32].

22 березня 1945 р. в с. Голинь (Калущина) саперам повстанської сотні "Летуна" вдалось замінувати залізничну колію і підірвати великий ешелон із солдатами МВС.

На початку квітня 1945 р. чекісти атакували великими силами в лісі Запуст біля Богородчан чотири сотні УПА. В бою загинуло 50 повстанців, серед них курінний Благий та сотенний Вершник.

В ніч з 26 на 27 квітня 1945 р. три сотні УПА зненацька напали на містечко Радехів, де був організований збірний концтабір для політв'язнів. Повстанці знищили гранатами будинок МВС-МДБ, захопили концтабір, звільнивши понад 200 ув'язнених. Після цього повстанські частини залишили місто і зайняли оборону на горі між селами Тишиця і Воля. По дорозі туди відділ УПА "Кочовики" наткнувся на групу радянських солдатів, в перестрілці загинуло 15 червоноармійців. 28 квітня більшовицькі війська отримали підмогу і великими силами пішли з усіх боків у наступ з позиції партизанів. Повстанці відбили всі атаки, а коли стемніло, прорвали вороже кільце і заховались у лісі.

29 квітня 1945 р. відбувся великий бій між одним із з'єднань УПА та спецвідділами військ МВС, які силою приблизно 20000 бійців готувалися до облави на Крем'янеччині. В бою взяли участь танкові червоні частини. Чекісти втратили понад 200 чоловік убитими. [19, 111-116]

Бої УПА із загонами МВС-МДБ завдали тяжких ударів радянським військам, викривали міф сталінської пропаганди про неможливість збройної партизанської вій нив тилу Червоної Армії. У цій боротьбі УПА зазнала значних втрат. Особливо болючими були втрати досвідчених повстанських командирів. 15 жовтня 1944 р. потрапили несподівано у засідку у с. Яворина на Сколівщині і загинули у бою Поль-Польовий, начальник старшинської школи УПА та його ад'ютант Ткачук. 12 лютого 1945 р. в збройній сутичці на Оржівськім хуторі Клеванського району Рівенської області було вбито Клима Савура – командира "УПА-Північ" та провідника ОУН на Північно-Західних українських землях. Восени 1945 р. начальник штабу УПА генерал Перебийніс отримує від УГВР завдання виконати важливу дипломатичну місію за кордоном. Разом з членом Крайового Проводу ОУН Тарасом (Д. Маївським) натрапляють недалеко від чесько-німецького кордону на засідку чеської поліції. Тарас застрелився, а Перебийніс був заарештований. Підданий жахливим тортурам у тюрмі, що знаходилась на Вашингтонській вулиці в Празі, генерал Перебийніс закінчує життя самогубством, розбивши голову об стіну тюремної камери, і не зраджує жодної таємниці УПА.

Збройна боротьба УПА завдала великої шкоди політичному авторитету Радянського Союзу на міжнародній арені. Окупаційному режиму не вдалося ліквідувати національно-визвольний рух силою. Комуністи розпочинають підступну боротьбу та віроломну агітаційну кампанію, намагаючись таким чином позбавити УПА народної підтримки та розкласти її зсередини.

Так, наприклад, в інструкціях Волинського обкому КП(б) України від З жовтня 1944 р. сказано: "(...). 4. Вважати за основний напрямок масово-політичної роботи на селі в найближчому часі – широке роз'яснювання того, що суверенність нашої держави завойована українським народом тільки під керівництвом більшовицької партії, тільки за активною допомогою великого братнього російського народу (...). Потрібно невпинно роз'яснювати, що дійсно вільна й незалежна Україна с тепер і може бути лише в братній сім'ї народів могутнього Радянського Союзу.

В масово-політичній роботі необхідно викривати провокаційність і брехливість гасла українсько-німецьких націоналістів "За вільну і незалежну Україну". Необхідно роз'яснювати Конституцію Радянської України, що український народ під керівництвом більшовицької партії вже завоював свою волю і суверенні права, а українське-німецькі націоналісти: бандери, мельники і оунівці ведуть боротьбу з українським народом не за "вільну і незалежну Україну", а за Україну куркулів і капіталістів, за поневолення України німецькими фашистами, за перетворення українського народу в німецьких рабів.

/.../ 14 Пленум обкому КП(б) України звертає увагу партійних організацій на те, що масово-політична робота серед населення повинна бути (скерована на розклад націоналістичних банд, на виховання в населення ненависті до німецько-українських бандитів і на залучення всього населення до активної і рішучої боротьби з бандитами" [6, 33].

Уряд УРСР вже у вересні 1944 р. видав офіційне звернення до бійців УПА з повною амністією для усіх, хто з'явиться з повинною і зголоситься служити в Червоній Армії. У випадку відмови всіх, хто бореться проти СРСР, чекає нещадна розправа. Така агітація дала певні результати.

В УПА визріла політична опозиція. Восени 1944 р. член УГВР, видатний діяч ОУН. надзвичайно авторитетний серед старшин і бійців УПА Павленко (Ростислав Волошин), керівники великих відділів УПА-Босота (Матвій Токар) та Ломиніс (Андрій Трачук) оголосили, що вони розпускають ОУН і