У грудні 1944 р. видано нове звернення радянського уряду, яке повідомило ще один "останній" термін добровільного виходу з лісу. У травні 1945 р. з приводу закінчення другої світової війни видано третє звернення, а в липні 1945 р. – четверте. В третьому й четвертому, зокрема, йшлося про те, що у випадку, якщо УПА не капітулює, то проти неї уряд СРСР кине усю військову машину, яка розгромила гітлерівську Німеччину. П'яте звернення Нарком МВС УРСР видав в середині листопада 1945 р.

Названі документи розповсюджувалися масово, за допомогою преси, афіш, листівок, по радіо. Щоб довести свою "доброзичливість", більшовицькі вожді звільнили із заслання і дали можливість повернутися додому певній частині українців, вивезених із західних областей України у 1939-1941 pp. Прагнучи надати успіху своїм операціям, чекісти використовували такий спосіб: обравши який-небудь район, війська МДБ його оточували, зганяли на майдан чоловіче населення і примушували підписувати відповідно укладену заяву про вихід з УПА та засудження українського партизанського руху. Фотознімки таких заяв з підписами публікувались у пресі, як доказ того, скільки "бандерівців" склало зброю. Слід зауважити, що бійці УПА, переважно багатодітні селяни, справді покидали її лави. Кількість повстанців, які здалися МВС-МДБ у 1944- 1945 pp. сягає 55 тисяч чоловік [6, 34].

Однак переважна кількість бійців УПА продовжувала боротьбу. Ось кілька прикладів. 10 червня 1945 р. сотня Чорноти вночі увійшла до райцентру Галич. Обстріляно будинки МВС та МДБ, одного чекіста вбито, двох поранено. В червні 1945 р. на шляху Козятин-Бердичів повстанські відділи протягом одного тижня тричі затримували поїзд і визволяли людей, яких вивозили до Сибіру. 12 липня 1945 р. сотня Вихора атакувала районний центр Солотвино. Обстріляно будинки МВС і МДБ. 18 липня 1945 р. сотня ім. Богуна організувала засідку на радянських прикордонників на шляху Кривотули-Гостів, у яку потрапило 49 чекістів. Після короткого бою вони розбіглися, залишивши 18 убитих. З серпня 1945 р. загін УПА зробив засідку між селами Верхнею і Гуменовим на відділ МДБ, який приїхав до с. Верхні з мстою виселення селян. Кулеметним вогнем вбито 10 чекістів, 9 взято у полон. 25 листопада 1945 р. курінь під командуванням Чорного здійснив напад на райцентр Стинію біля Станіслава. В запеклому бою було розбито і знищено будинок МВС, тюрму, з якої звільнено всіх в'язнів, військкомат, залізничну станцію та раймолочарню [11, 29-33].

Другою формою відповіді на заклики до капітуляції були пропагандистські походи загонів Української Повстанської Армії. Збройні відділи повстанців заходили до сіл, скликаючи все населення на віче і пояснювали цілі і завдання українського національно-визвольного руху.

Ця агітаційна кампанія УПА мала важливе значення з уваги на те, що 10 лютого 1946 р. повинні були відбутись вибори до Верховної Ради СРСР. У переддень виборів у кожному селі були розташовані спеціальні підрозділи внутрішніх військ, наприклад, у Жидачівському районі Дрогобицької області розквартирувались 600 чоловік, у Стрийському районі Дрогобицької області – 5253, у Перемишлянському і Поморянському районах Львівської області – понад 3200, які примушували йти на виборчі дільниці. Це було яскравою ілюстрацією сталінської "демократії" і підтверджувало аргументи пропаганди УПА. Фактично в цей день справді проголосувало добровільно не більше 3 % української людності, 30-40 % голосувало лише під жахом терору, решта взагалі не голосувала. За офіційними даними Радянської влади проголосувало 98.8 % зареєстрованих виборців. [24, 186-187]

Хитрощі з амністією та звернення до бійців УПА здебільшого закінчувалися невдачею. До того ж солдати регулярної армії, серед яких було багато українців, чинили "тихий" опір, коли їх скеровували в каральні експедиції. Вони часто займали бойові позиції з великим запізненням, вночі намагались "не бачити" повстанців і дозволяли їм без боїв переходити поміж свої ряди. [13, 153-154]

МДБ-МВС застосовує весь арсенал методів нищівного, безжального терору. Основними формами боротьби чекістів проти українських партизанів стали: створення випадкових баз, перепис населення, блокада, родинна і майнова відповідальність, публічні катування, агентура, провокація.

Створення випадкових баз МВС розпочинається вже весною 1945 р. В різних місцевостях, в першу чергу біля лісових масивів, де могли перебувати відділи УПА, чекісти закладають гарнізони чисельністю 100-200 чоловік. Зброю та амуніцію туди доставляли вночі, мешканці випадкових точок ходили в цивільному одязі, вдаючи з себе спеціалістів, що нібито досліджують ліси для вирубування і вивозу деревини.

Завдання випадкових баз було:

1) вести безперервний нагляд за лісом і навколишніми селами;

2) контролювати шляхи з сіл до лісу і не допускати постачання харчів повстанським загонам;

3) тримати в постійній напрузі повстанців у лісі;

4) облавами і обшуками тероризувати населення [6, 35].

У січні-лютому 1945 р. було здійснено перепис населення. Це, правда, нормальний державний захід. Однак, сам спосіб проведення перепису свідчить про те, що чекісти використовували його як засіб полювання на членів українського підпілля, які у зв'язку із нелегальною діяльністю вимушені були перебувати час від часу не у своїй рідній місцевості. Після застосування цих двох форм боротьби взимку 1945-1946 pp. з'являється третій засіб: блокада повстанських територій. По всіх селах розташовуються постійні гарнізони військ МВС чисельністю 10-100 бійців на село і 2000-5000 на район. Наприклад, в