території суміжних держав. Місцеві партійні організації були зобов'язані також за дорученням "Закордота" шукати придатні явочні квартири на своїй території, представляти пропозиції щодо організації конспіративного зв'язку з резидентами й агентами відділу, брати участь у розробці шифрів та паролів.
Цікаво було вирішено питання вербувальної роботи. Припускаючи необхідність активної роботи в цьому напрямку, у складі "Закордота" був створений "постійний вербувальний орган, що веде систематичне вербування тов., залучених до роботи відділу"5. У зв'язку з тим, що фахівців такого роду в той час було мало, як тимчасову міру, "надалі до постановки налагодженого вербувального апарату", відділу дозволено було використовувати вербувальників Регіструпра. Проблема підготовки власних кваліфікованих кадрів була в центрі уваги з перших днів роботи відділу. Усвідомлюючи специфіку агентурної роботи, керівники "Закордота" систематично відправляли своїх співробітників на курси військової розвідки Регіструпра. Так, вже 1 липня 1920 року на чотирьохмісячні курси були відряджені перші десять співробітників відділу.
"Закордот" був включений до системи інформаційного забезпечення військової розвідки. Положенням встановлювалось, що відділ повинен надавати в Регіструпр щоденні телеграфні розвідувальні зведення і щотижневі огляди одержуваної ним преси. Водночас Наркомату іноземних справ і відповідному бюро ІІ комуністичного інтернаціоналу ставилося за обов'язок періодично представляти свої інформаційні зведення керівництву "Закордота". Фінансувалася діяльність відділу з джерел ЦК КП(б)У та військової розвідки РСЧА. На останню, крім того, покладався обов'язок постачання "Закордота" технічними засобами розвідувальної діяльності й оперативним гардеробом. Частково це пояснюється тим, що цей відділ ЦК КП(б)У був прирівняний до військових установ.
Структурно "Закордот" складався з чотирьох підрозділів. Це були партійно-оперативний, агентурно-розвідувальний, військово-політичний та інформаційний підвідділи. Було встановлено, що: - "...усі підвідділи організаційно відокремлені один від одного, працюють зовсім самостійно, не входячи в контакти, і поєднуються лише начальником відділу - членом ЦК та секретарем Закордонного відділу"6. Цікаві функції підвідділів. Партійно-оперативний - підтримував зв'язок із зафронтовими партійними організаціями і передавав їм завдання розвідувального характеру за вказівками Реввійськради Республіки, а також штабів фронту й армій. Військово-політичний підвідділ здійснював пропагандистський вплив на армію супротивника. У ньому були секції усної пропаганди, секція особистих контактів з армією супротивника, а також редакційно-видавнича секція. Слід зазначити, що в небагаточисленних як радянських, так і закордонних публікаціях того періоду, які згадували "Закордот", його діяльність саме й обмежувалася роботою цих двох підвідділів. Це навіть породило своєрідний і далекий від істини штамп, згідно з яким "Закордот" був проголошений органом партійного керівництва партизанським рухом у роки громадянської війни.
Але провідною для "Закордота" була все ж таки діяльність його агентурно-розвідувального підвідділу. Цей підрозділ через спеціальних резидентів, ізольованих від закордонних партійних організацій, добував зведення військового, політичного й економічного характеру. При цьому встановлювалося, що для рішення своїх задач підвідділ може використовувати оперативні можливості інших політичних партій 7. В одному з документів тих років передбачалося нелегальну роботу в глибокому тилу супротивника будувати шляхом створення там агентурного відділу, у якому на правах підвідділів будуть діяти підрозділи розвідки та контррозвідки. Розвідка повинна була "вести облік ворожих сил, з'ясовувати міцність ворога у зайнятих ним місцевостях, настрій місцевих жителів, стежити за пересуванням його військ та з'ясовувати завчасно всі операції супротивника, що починаються, стежити за ворожою пресою і передавати по можливості всі газети, що ним видаються" 8. Контррозвідці, у свою чергу, пропонувалося "вести облік контррозвідувальних елементів, паралізувати діяльність жандармерії й охранки супротивника, проводячи туди своїх агентів", а також "організувати агентуру у всіх політичних утвореннях" .
Звичайно, сьогодні чітко видно, що приведені вище документи явно перейняті революційною романтикою того періоду. У них відчувається захопленість ідеями більшовизму, віра в нескінченні можливості таємної політичної діяльності, завищена оцінка єдності у власних рядах, примітивно-недбале ставлення до супротивника. Однак ці ж документи свідчать, що пролетарська влада завзято вишукувала нові можливості для захисту своїх завоювань і зміцнення свого панування. У цих пошуках вона звернулася до революційного конспіративного досвіду більшовиків і спробувала його максимально використовувати, у результаті чого з'явився "Закордот". Якщо розглядати цю організацію з позицій вивченя таємної політичної діяльності радянської держави, то слід визнати, що "Закордот" був спеціальною службою держави, незважаючи на те, що він був створений і функціонував у рамках громадської організації. На користь цього свідчать мета, завдання, форми і методи його діяльності. Вони цілком вписуються в модель діяльності розвідки і контррозвідки радянської України на початковому етапі їхнього становлення.
Разом з тим не слід думати, що виникнення і функціонування таких органів спеціального призначення зумовлені сутністю чи особливістю радянської влади. Якщо звернутися до неупередженого аналізу цього феномена, то з'ясується, що в державному механізмі багатьох країн, незалежно від їхньої політичної орієнтації, можна знайти аналогічні спеціальні структури, ступінь розвитку яких значною мірою визначається економічним і політичним станом держави. У цьому немає нічого дивного, тому що таємна політична діяльність давно стала атрибутом держави.