Для любителів мандрівок почали виходити статті, нариси, монографії з туристсько-краєзнавчої проблематики, серед них найбільшою популяр-ністю користувалися «Туристика» А. Будзиновського, «Прогулянки в наші гори» Т. Франка, «Галицьке краєзнавство» Ю. Целевича, «Опис рідного краю» та «Мала географія України» Р. Заклинського, «Про-відник по Галичині» М. Орловича.

У 1914 р. туристське товариство «Чорногора», як і решта товариств, припинило свою діяльність у зв'язку з початком першої світової війни. Після ЇЇ закінчення на теренах Східної Галичини, як свідчать першодже-рела, туристсько-краєзнавчий рух знову відроджується, зокрема він «поширився і набрав організованіших форм з 1920-х pp.».

ЗО травня 1922 р. туристське товариство «Чорногора» в Станіславі відновило свою діяльність. Головою українського туристського това-риства «Чорногора» став лікар Я. Грушкевич, який був також членом Окружної Пластової Ради, членом редколегії безпартійного організаційно-інформаційного тижневика «Станіславські вісті”, головою «Со-колу» та членом управи товариства «Бесіда», а членами Виділу стали О. Каратницький, організатор і засновник спортивного клубу «Буй-Тур», С. Никифорак — професор, опікун II Пластового Куреня і член Окружної Пластової Ради, Ф. Величко — урядник магістрату, член Окружної Пластової Ради, О. Борик, С. Гаванська, Т. Мацьків, С. Слю-сарчук, С. Стеблинський та Л. Чачковський, які також одночасно очо-лювали низку культурно-просвітницьких організацій.

Товариство влаштовувало збори, звіти, конференції, розваги, спільні туристські мандрівки, теоретичні та практичні заняття з молоддю, утри-мувало фахову бібліотеку зі спеціальною літературою туристсько-крає-знавчої тематики, картами, схемами, науковими статтями та описами туристських маршрутів, здійснювало видавничу діяльність у часописі «Туристика і краєзнавство», а з 1937 р. — у журналі «Наша Батьків-щина» . Товариство «Чорногора» співпрацювало з українським турист-сько-краєзнавчим товариством «Плай», будувало туристські притулки та домівки, зокрема на полонині Плісце, біля гір Грофи, Довбушанки, Сивулі та на перевалах «Рижі» й «Столи», встановлювало дороговкази та маркувало синіми й жовтими кольорами маршрути з Осмолоди через Горгани до Татарова, утримувало штатних працівників (гірську сторожу, в обов'язки якої входило приймання і розміщення мандрівників, догляд і ремонт притулків, та провідників, які були зобов'язані проводити ту-ристів по маршруту і відповідали за їхню безпеку). Члени товариства мали право брати участь у Загальних зборах товариства та його захо-дах, бути обраними до Виділу, носити посвідчення та відзнаку товариства, користуватися матеріалами бібліотеки, спорядженням і туристськими домівками та притулками.

Туристське товариство «Чорногора» тісно координувало роботу з багатьма культурно-просвітницькими структурами, школами, які в своїй діяльності використовували туристське краєзнавство як найкращий засіб національно-патріотичного виховання підростаючого покоління.

Напад фашистської Німеччини на Польщу і початок другої світової війни припинили діяльність краєзнавчо-туристських товариств на захід-ноукраїнських землях.

Використана література:

Енциклопедія Українознавства. – К., 1994-96.

Історія України / За ред. Смолія В.А. – К., 1997.

Федорченко В.К., Дворова Т.А. Історія туризму в Україні. – К., 2002.