Реферат на тему:

Донське Козацтво 

З кінця 15 ст. вільні поселенці на Дону та його притоках, які проживали у межах сучас-них Ростовської, частково Волгоградської, Воронезької об-ластей Російської Федерації, почасти - Донецької та Лу-ганської областей України; з 18 ст. до 1917 - складова ча-стина особливого військового стану Російської держави, зобов'язаного виконувати військову службу за пільгове ко-ристування землею. Першим офіційним письмовим свід-ченням про існування Д. к. є грамота царя Івана Грозного від 3.1.1570 про те, щоб козаки, які живуть на Сіверському Дінці, зі своїм отаманом Михайлом Черкашеніновим у всіх державних справах слухалися царського посланця Івана Новосильцева, що їде в Царгород через Дон та Азов, і цим послужили цареві, за що будуть жалувані за службу. На відміну від українського козацтва, Д. к. не є окремим етносоціальним організмом. Його формували представни-ки низових суспільних верств різних етносів — українсько-го, російського, тюркських. У закозаченні різних частин Дону брали участь українські козаки, вихідці з московсько-рязанського прикордоння та азовські козаки. Низ Дону опа-нувало переважно українське козацтво, на середньому Дону скупчувалися вихідці з московсько-рязанського прикордон-ня та представники тюркомовних етносів. Витоки донської козаччини як етносоціальної спільноти спочатку з'являють-ся на низових теренах. Найдавніші козацькі укріплені пункти розташовувалися саме у пониззі (Нижні Роздори, Верхні Роздори, Черкаський, Манич). Умовна межа між осередками низових і верхових козаків проходила по Верхніх Роздорах. Поділ Д. к. на низовиків і верховиків, що ста-новили два ядра донського козакотворчого процесу, зали-шився назавжди. Низовики перебрали на себе роль «голов-ного війська». Вже з 70-х рр. 16 ст. вони перебували на службі у московського царя, а в кін. 16 ст. досягли організа-ційного об'єднання. У 18 ст. згідно з офіційними розпоря-дженнями урядової адміністрації до складу Д. к. були включені юртові калмики (1729), калмики Дербетовської орди (1799), 400 осіб чугуївських і доломанівських калми-ків (1803) і 4000 малоросійських козаків, які мешкали на військових землях (1811).

Основою господарського життя Д. к. були скотарство і різ-ного роду промисли (охота, рибальство, бортництво), а з 2-ї пол. 17 ст. - і землеробство. Важливими джерелами існування Д. к. в 16-17 ст. були військова здобич, торгівля і жалування від держави. В 16-17 ст. Д. к. брало активну участь в освоєнні росіянами Далекого Схо-ду і Сибіру.

Постійна військова небезпека, необхідність вести безпе-рервну збройну боротьбу зумовили складання у Д. к. своє-рідної адміністративно-політичної та військової органі-зації (див. Військо Донське). Спираючись на українську козаччину, Д. к. протягом кінця 16-17 ст. активно чинило опір намаганням російського уряду позбавити Дон сувере-нітету. Українські ж козаки в кін. 16 - 1-й пол. 17 ст. нама-галися залучити донців до участі в антипольських пов-станнях, погрожували польському урядові масовим вихо-дом на Дон тощо. Під час Визвольної війни українського народу середини 17 ст. Д. к. В основній своїй масі не надало Б. Хмельницькому і Війську Запорозькому Низовому конкретної військової допомоги й ігнорувало прохання українського гетьмана припинити морські походи на Крим. Однак поступово усвідомлюючи роль татарського фактора у внутрішній по-літиці, Д. к. стало активніше взаємодіяти з кошовим ота-маном І. Сірком та правобережним гетьманом П. Доро-шенком. Останній через посередництво кошового отамана І. Сірка неодноразово слав листи на Дон до С. Разіна із закликом разом рушити походом на Лівобережну Україну і обіцянками не жалкувати для донських загонів ні хліба, ні солі. 2000 донських козаків спільно із запорозьким та лівобережним козацькими військами брали участь у Чиги-ринському поході 1676–77. 700 донських і запорозьких ко-заків у 1694 здійснили успішний похід на Перекоп, захо-пили 7 гармат і взяли у полон значну кількість татар. Про-тягом 1695–97-х рр. 5000 донських козаків брали участь у Азово-Дніпровських походах та у взятті Азова. Разом з українськими козаками донці під прикриттям земляного валу підійшли до вежі фортеці, захопили її і кілька годин відбивали атаки ворога. Успіх донських і українських ко-заків став прологом вирішального штурму Азова російсь-кими військами і його взяття у турків. Д. к. взаємодіяло з українськими козаками у роки російсько-турецьких війн 1736–39 та 1764–74. В останній російсько-турецькій війні брало участь 22 000 донських козаків. Російський уряд рахувався з Д. к. як з реальною військо-вою силою. До 70-х рр. 17 ст. Д. к. повною мірою зберіга-ло свій суверенітет. Однак вже в 1671 воно вперше офіцій-но було приведене до присяги на вірність царської служби. Процес ліквідації автономії Д. к. викликав запеклу бороть-бу рядового козацтва за збереження традиційних козацьких прав та привілеїв: землі, волі, права вибору і т. д. Як наслі-док — активна участь Д. к., переважно голоти, у селянських повстаннях та війнах під проводом С. Разіна (1670–71), К. Булавіна (1707–08), О. Пугачова (1773–75). Козацькі повстання, що спалахнули на Дону, були активно підтри-мані не тільки рядовим запорозьким козацтвом, а й козака-ми Гетьманщини. Під час повстання 1670–71 на Слобід-ській Україні діяли донські загони під проводом найближ-чих соратників С. Разіна — Ф. Разіна, Ф. Шадри, О. Хромого та ін. Видатну роль у повстанні на Слобожанщині зіграв полковник Острогозького полку І. Дзиковський, який ще в 1668 домовився із С. Разіним про спільні дії. І хоч повстан-ня в Острогозьку і Ольшанці було придушене, воно посту-пово перекинулось і на інші міста Слобідської України -Тор, Маяцьк, Цареборисів, Богодухів, Зміїв, Харків, Чугуїв. У боротьбі народних мас проти політики царського