З падінням Третього рейху припинив своє існування і Україн-ський національний комітет, а решта військових формувань здалася англо-американським військам і були інтерновані в Ріміні (Італія).

Висновки

Війна між Радянським Союзом і нацистською Німеччиною була важливою частиною другої світової війни. Епіцентром цього двобою, ареною особливо жорстокого і кривавого протиборства була Україна.

Для народів Радянського Союзу війна 1941—1945 pp. стала Великою Вітчизняною війною. Великою — за колосальними випро-буваннями, що випали на долю кожної людини, кожної сім'ї, кожної нації. Вітчизняною — тому, що кожний громадянин захи-щав в першу чергу природне право людини жити і працювати на своїй землі, захищав своє особисте право, сім'ю, народ, націю. Український народ, відстоюючи це право, зазнав величезних втрат у збройній боротьбі на фронтах, в русі опору, під час масової загибелі мирного населення. Війна забрала життя більше 8 млн. громадян України*. Мужність і стійкість народів Радянського Сою-зу врятували людство від нацизму і фашизму, дозволили вистояти і перемогти Радянській державі. У свідомості радянських людей війна з нацистською Німеччиною стала найвищим моментом істини, національної жертовності, тріумфу та єднання.

Велика Вітчизняна війна потребувала глибокої, багатобічної перебудови держави і права України згідно з умовами воєнного стану. Ця перебудова здійснювалась у руслі спільних воєнно-полі-тичних заходів Союзу РСР, спрямованих на розгром ворога.

Воєнний період існування і функціонування військово-полі-тичної системи на чолі з ДКО став важливою фазою розвитку державності СРСР. Відбулося виділення органів оперативно-стра-тегічного керівництва в досить самостійні, авторитетні і компетен-тні суб'єкти військово-політичної системи. Вищі військово-полі-тичні кадри в міру зростання професіоналізму позбавилися ілюзій, раболіпствування, страху. Зміцнилось становище військової, а та-кож промислово-управлінської номенклатури, яка почала усвідом-лювати свої інтереси у війні. В цілому склався нормативно-право-вий простір з різними засобами стимулювання та примусу людей до военно-бойової та трудової діяльності.

Доктринальні пріоритети — комунізм, класова солідарність та ін. — відійшли на другий план як неефективні. У масовому ідеоло-гічному потоці посилилося звучання національних, громадських, суспільних і державних мотивів. Були визнані й залучені до справи оборони країни і руху опору також церква, різні комітети, фонди, народні ініціативи, патріотично настроєне зарубіжжя. На жаль, в країні і в роки війни не припинялися масові незаконні репресії.

Боротьба із зовнішнім агресором в Україні загострювалась боротьбою між прибічниками радянської влади і Української неза-лежної держави, ідеологами якої виступали українські націоналіс-ти. Проте ідеї ОУН, що містили в собі вузьконаціональні намаган-ня, не були прийняті більшістю українського народу. Спроби ство-рення української державності на засадах націоналізму та ілюзорні намагання націоналістів заручитися підтримкою з боку нацистської Німеччини викликали неприйняття такої політичної акції.

Важливі політичні підсумки Великої Вітчизняної війни для українського народу — міжнародне визнання УРСР як фундатора ООН, возз'єднання всіх українських етнічних земель у складі єди-ної держави, що стало можливим завдяки внеску у Перемогу всіх тих, "хто реально боровся з фашизмом, незалежно від кольору їх прапорів".

Використана література:

Історія держави і права України. Частина 2 / За ред. акад. Академії правових наук України А. Й. Рогожина. — К., 1996.

Субтельний О. Історія України. – Л., 2001.