У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


обсіли Україну і обдирають її, вивозячи все до Москви. В Україні тривала жорстока "воєнно-комуністична" політика з репресивними каральними акціями та примусовим, із застосуванням військової сили, вилученням хліба та інших продуктів. На підтвердження наведемо показовий фрагмент із листа В. Леніна до командувача Південним фронтом М. Фрунзе: "Тов. Бухарін каже, що урожай на Півдні прекрасний. Тепер головне питання всієї радянської влади, питання життя і смерті для нас, - зібрати з України 200-300 млн. пудів".15  Ця політика породжувала масовий спротив. Але повстання, що стихійно вибухали проти грабунку і знущань більшовицької влади, були не координовані. Орудували повстанці невеличкими групами, збираючись при потребі у великі зєднання і розпускаючись, коли минала потреба, щоб легше було переховуватись. Повстанці відбивали обози з награбованим майном і реквізованим хлібом, влаштовували залізничні катастрофи, чинили атентати проти комісарів та більшовицьких активістів.  Тому нагальним завданням ППШ стало формування на території України координаційно-керівних органів антирадянської повстансько-підпільної боротьби. За участю його емісарів у Києві в березні 1921 р. створюється Центральний Український Повстанський Комітет на чолі з українським старшиною І. Андрухом, делегованим в Україну ще наприкінці 1920 р. По всій Україні виникають губернські, повітові, міські і сільські повстанкоми. Вони розгорнули формування збройних загонів і підпільних груп.  Велася робота по створенню єдиного антирадянського фронту з іншими антирадянськими силами. Характерним у цьому відношенні є розвиток стосунків між ППШ і атирадянською російською організацією "Російський політичний комітет", очолюваною відомим діячем партії есерів Б. Савінковим. На його основі, за підтримки іноземних держав була створена організація "Народний Союз захисту батьківщини і свободи", яку Б. Савінков намагався перетворити у всеросійський координаційний антирадянський центр, для чого уклав угоди з урядом УНР та ППШ, білоруськими національними організаціями, Кубанською радою і Донським козачим колом. Але погляди Б. Савінкова щодо долі української державності і сумніви щодо суверенітету майбутньої України не призвели до справжньої координації дій з цією організацією.  Таким чином, сформувався механізм підготовки та проведення операцій для повалення радянської влади, який включав: центральний апарат ППШ, органи управління партизансько-повстанськими формуваннями на території України, самі партизансько-повстанські загони та підпільні групи. За попереднім планом початок повстання передбачався на 20 травня 1921 року. Але план не був реалізований. Очевидно, через суперечності з Російським евакуаційним Комітетом Б. Савінкова, збройні відділи якого мали підтримати наступ.  На черговій нараді ППШ і польського командування, що відбулася 17 червня у Варшаві, обговорювався новий план повстання. Однак українсько-польські приготування стали відомі радянській розвідці, агентура якої проникла в ППШ. Уряд УСРР засипав польську сторону численними нотами протесту, звинувачуючи її в порушенні умов Ризького договору. Крім того, оволодівши даними ППШ про підпільну антибільшовицьку мережу в Україні, Головне Політичне Управління (ГПУ) арештувало і знищило майже увесь склад Центрповстанкому та зліквідувало близько 6 тисяч повстанських груп і загонів, що фактично заздалегідь прирекло майбутній похід на невдачу.  У серпні 1921 р. в Каліші С. Петлюра провів військову нараду за участю командирів дивізій (1-ї - Вовк, 2-ї- Загродський, 3-ї-Удовиченко, 4-ї- Неліговський, 5-ї-Ніконів, 6-ї- Безручко), на якій вирішили перенести повстання на пізніший час. За рішенням Головного Отамана фаза підготовки до походу мала завершитися до 1 вересня 1921 року.  Момент початку походу був предметом тривалих дискусій. Регулярно відбувалися спільні наради представників ППШ і польського генштабу з питань виступу. У стосунках з керівниками ППШ польські представники поводили себе не завжди послідовно. У серпні 1921 р. Ю.Тютюнник змушений був погрожувати прийняти власне рішення про початок антирадянського повстання в Україні у разі подальших затримок виконання зобовязань, взятих на себе польською стороною.  

Втрачався час найвищого піднесення партизанського руху в Україні, яке припадало на липень 1921 р. За даними ППШ, в цей час нараховувалось 42 великих партизанських загони. Серед них виділялися: загін Заболотного (район дій Ольвіополь - Балта), чисельністю - до 6000 багнетів і шабель, 6-8 гармат, кулемети; загін Струка (Коростень - Житомир - Козятин), до 3000 осіб; загін Брови (Новомосковськ - Павлоград), 3000 багнетів, 1000 шабель, 27 кулеметів, гармати; загін Мордалевича (Радомишльський повіт), до 1220 багнетів; формування Бондарчука, Завгороднього і Хмари (Черкащина), до 1200 багнетів; загін Удовиченка (Полтавщина), до 1000 багнетів; "Надбузька Повстанська дивізія" (Гайсинський і Уманський повіти), до 4000 багнетів і шабель. Крім того, діяло повстанське з'єднання Н. Махна (до 30 тисяч осіб). Щоправда, воно не підлягало ППШ і дотримувалось власної тактики, а в серпні - зазнало поразки. У чекістських донесеннях значилось, що "загальна кількість бандитів у 1921 р. досягла 40 тисяч чоловік".16 Приблизно такі ж дані наводять і сучасні вітчизняні та зарубіжні історики.  Діапазон дій повстанських формувань був надзвичайно широкий: бойові операції проти цілих з'єднань, окремих загонів і залог регулярної Червоної армії, диверсії на комунікаціях і засобах звязку, терористичні акти проти партійних і радянських працівників та активістів, зрив постачання продовольства з України, пропаганда і агітація, збір розвідувальної інформації.  Партизансько-підпільному рухові протидіяли регулярні війська Червоної армії та загони чекістів. На липень 1921 р. у безпосередній близькості до польського кордону розташовувалось 126 000 багнетів і 22 000 шабель. Кордонна охорона складала 15 000 багнетів і 1 000 шабель.17 Вони здійснювали каральні акції щодо мирного населення. По селах проводилася мобілізація молоді до Червоної армії. З дезертирством велася шалена боротьба: ув'язнювались родини втікачів, конфісковувалося їхнє майно, спалювалися оселі, спійманих втікачів розстрілювали. За рахунок дезертирів поповнювалися підпільні партизанські формування.  Закінчення війни на фронтах дозволило більшовикам кинути

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7