Реферат - Другий зимовий похід армії Української Народної Республіки
22

на придушення повстанців значні сили радянських військ і органів держбезпеки, кращі частини на чолі з уславленими воєначальниками - М. Фрунзе, В. Блюхером, П. Дибенком, Г. Котовським, О. Пархоменком. Міністерство закордонних справ УНР у донесенні-огляді Головному Отаманові від 10 вересня 1921 р. інформувало: "Починаючи з середини серпня, большевицьке командування підводить безпосередньо під кордон (на відтинок Проскурів-Камянець-Могилів-Ямпіль-Бірзула) багато нових піших і кінних частин з відповідною кількістю артилерії і інших різних допомогаючих родів військ... Большевицьке командування до бувшої раніше на Правобережжі в певному стратегічному угрупованні Червоної армії підтягує значні сили з Москви, Лівобережжя і Кавказу".18  За даними розвідки ППШ, у серпні 1921 р. в УРСР дислокувалося щонайменше 14 стрілецьких і 4 кавалерійські дивізії, окрема прикордонна дивізія Київського військового округу (3 бригади), окремі технічні частини, авіапідрозділи, 23 бронепотяги тощо. Свої збройні формування мали органи внутрішніх справ і держбезпеки. Нарощуючи потужність ударів по повстансько-підпільному руху, вони нищили повстанські загони, викривали їх керівні органи та підпільні групи в містах. На початку осені більшість повстанських формувань було ліквідовано. Переважною їх формою стали невеликі маневрові загони, які нараховували кілька десятків осіб і діяли здебільшого у лісовій місцевості.  Дослідник Г. Бурнашов підрахував, що чекісти разом з частинами Червоної армії в 1921 р. зліквідували: "бандитських" отаманів - 444, рядових - 29612. В боях з ними захоплено 5 гармат, 266 кулеметів, 8898 гвинтівок, 392 револьвери та 169 бомб... Важко уявити, - зазначає він, - щоб такою величезною кількістю зброї могли володіти "банди", які нараховували в своїх рядах десятки тисяч народних месників. Ні, це була всенародна боротьба за свою свободу, за незалежність своєї держави!".19  Такий репресивний тиск призвів до відчутного ослаблення повстанських сил. За даними радянських дослідників, які, думаємо, значно занижені, загальна чисельність повстанських формувань на жовтень 1921 р. становила всього 830 шабель і 440 багнетів. Рух антирадянського опору проявлявся здебільшого у розрізнених нападах і диверсійних актах. Час для загального повстання було згаяно. На нараді ППШ з представниками польського Генштабу 24-25 вересня у Львові, яка розглядала хід підготовки до походу, польська сторона доводила, що рейд в Україну є бажаним, але не конечним. При цьому вони посилалися на несприятливу атмосферу в УРСР, викликану спадом повстанського руху, та незавершеність організаційних моментів походу. 20 Побоюючись дати підставу для агресії з боку Радянської Росії на Польщу, польська сторона наполягала перенести його осередок від польсько-радянського кордону в район Одеси-Ольвіополя і на Полтавщину. На практиці це означало, що повстанські групи, перетнувши польсько-радянський кордон, змушені були б пробиватися з боями далеко на схід, втрачаючи звязок із базами постачання, що ще більше ускладнювало успіх їхньої акції.  Причиною зволікання початку повстання були також опозиційні протипольські настрої і загроза вибуху визвольного руху населення на зайнятих поляками українських землях. Очевидно, саме це підсилювало бажання поляків віднести центр повстання подалі на схід і стримувало підготовку війська до походу, було причиною невиконання поляками зобовязань щодо матеріального забезпечення рейду. Суттєвою причиною був "внутрішній глибокий кризіс Польщі - конфлікт Пілсудського з частиною Сейма" і "більшовицька шалена агітація проти Пільсудського", про що писав С. Петлюра голові уряду П. Пилипчуку в листі від 11 листопада 1921 р.21  І все ж нарада у Львові після заяви полковника О. Данильчука від імені Головного Отамана С. Петлюри, що український Штаб хоче здійснити рейд в Україну за будь-яку ціну, погодила дату виступу: початок рейду призначили на 10 жовтня 1921 року.  Незважаючи на сумніви щодо доцільності походу в осінньо-зимовий період, С. Петлюра вимагає від командування здійснення походу та проводить низку важливих заходів. Для підвищення боєздатності та переведення всіх дивізій на однаковий стан і забезпечення належного розгортання у майбутньому, наказом Головної Команди Військ УНР від 10 жовтня 1921 р. (Ч. 59) С.Петлюра започатковує реорганізацію армії. Згідно з нею, всі озброєні сухопутні сили УНР за характером своєї служби поділялися на польові, запасові і місцеві. Польові війська складалися з 6 дивізій, кожна дивізія - з 3-х стрілецьких і 1 гарматної бригад, 1 кінного полку і 1 технічного куріня. Передбачені чіткі штати, щоб при мобілізації всі ланки збільшувалися втроє, тобто армія могла розгорнутися в 18 дивізій.22  Однак, вже 13 жовтня для прискорення реорганізації армії Головний Отаман віддав наказ (Ч.60) "негайно приступити до переформування дивізій, для чого в кожній дивізії всі піші частини згорнути в одну бригаду 3-х курінного складу з захованням кадрів всіх окремих частин майбутньої повної дивізії по основній організації".23  Наказом від 17 жовтня 1921 р. (Ч.63) створюються короткострокові курси для підготовки старшин. А згідно з наказом від 20 жовтня (Ч.64) посилаються генерал-поручник В.Зелінський до Німеччини, а генерал-поручник М. Омелянович-Павленко до Чехословаччини для студіювання літератури і матеріалів минувшої світової війни та ознайомлення з чехословацькою військовою літературою.  Військове міністерство і Генеральний штаб провели роботу щодо відпрацювання штатів та планів розгортання армії (відповідно з наказами Головної Команди Ч.59 і Ч.60.) чисельністю від 150 000 до 200 000 багнетів.24 Але ці наміри не довелося реалізувати. На подальшій долі походу негативно позначився підписаний 7 жовтня 1921 р. під тиском уряду РСФСР протокол між Польщею і Росією, відповідно з яким польська сторона зобовязувалася розброїти українські частини, що вже переміщувалися до польсько-радянського кордону, та вислати за межі Польщі С. Петлюру, а також Б. Савинкова та білоруського генерала С. Булак-Балаховича, які, згідно плану повстання, мали одночасно здійснити

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7