Велика рогата худоба була представлена волами і коровами. Важливою галуззю тваринництва було свинарство і вівчарство. Останнє досягло досить високого рівня розвитку і навіть орієнтувалось на ринок, на що вказує зростаюча кількість тонкорунних та напівтонкорунних вівців. Промислових підприємств у війську не існувало. Млинарство знаходилось на рівні ремісничого виробництва. Внутрішня торгівля розвивалась повільно. Лише недільні базари відбувались в чотирьох станицях, а в Микоклаївці-Новоросійській проводились Георгіївська та Покровська ярмарки. "Торговельне товариство", яке відкрилось згідно "Положенню" було незабаром розформоване, через незнання козаками торговельного обороту, але хоча незначний, все ж прошарок людей, що займались торгівлею був. Займались козаки різноманітними ремеслами і промислами: ковальством, кушнірством, теслярством, візництвом, рибними промислами тощо.

Духовні та освітні установи були представлені у війську церквами, приходськими школами та училищем. У військовому училищі мали викладатися російська мова, математика, Закон Божий та "правила військового мистецтва, необхідні для козацької служби". Особливо відзначалась в училищі бібліотека привезена наказним отаманом І.Є. Гангардтом з Лондона, Парижа, Лейпцига. Вона складалась з найкращих навчальних підручників, енциклопедій, періодичних видань російською, французькою мовами та наочного приладдя: астрономічних та географічних карт, глобусів, зображень до анатомії, зоології, історії. Для охорони здоров'я у кожній станиці знаходився фельдшер, а в 1862 році був відкритий шпиталь.

Домагаючись створення козацького війська, різні соціальні категорії населення переслідували свою мету. Визначалася вона, перш за все, інтересами цих категорій, їхнім баченням перспектив знаходження у війську. Безперечно мав значення і традиційний психологічний стереотип прагнення до "козацької волі", що звільняла від феодально-бюрократичного гноблення місцевої адміністрації, але це був не єдиний і не головний чинник. Далеко не всі зуміли здійснити свої надії. Багато розчарувань було серед мало- і незаможної частини населення.

Заможна верхівка використовувала в своїх господарствах найману працю сіроми, орендувала ділянки у козаків неспроможних їх обробити. Проте, господарства не в силі були використати всієї кількості вільної робочої сили. Частина збіднілих верств козацтва наймалась у вільний від служби час у господарства поміщиків і заможних колоністів.

Не виправдання сподівань значної кількості населення завести власне господарство і позбавитись феодального гноблення, довготривала служба викликала невдоволення своїм станови-щем незаможної частини козацтва. Але в умовах жорстокої військової регули це незадоволення не могло набути відкритих форм опору. Найбільш характерними для війська формами протесту були втечі козаків зі служби, хвилювання через бажання виходу з війська.

Втечі носили хронічний характер. Так, особливо стурбувала адміністрацію втеча за Дунай в 1844 році 38 козаків, викликана перевіркою прізвищ козаків, бо багато з них (переважно селяни-втікачі) потрапили до війська під чужим ім'ям (№ 9.13). Для сприяння видачі втікачів Міністерство іноземних справ Росії навіть звернулось до турецької влади. На кінець 60-х років за всіма полками, станицями і хуторами війська нараховувалось 255 втікачів .

В 40-х роках XIX ст. невдоволення службою, утисками, зловживаннями і гнобленням з боку старшини вилилися в рух за вихід з війська. Особливої гостроти він набрав у 1842-1844 роках, коли козацька сірома станиць Фараонівка, Каїри, Волонтирівка відмовилася коритися військовій ад-міністрації нести службу і виконувати повинності, вимагаючи виключення з війська. Однією з причин цього було нехтування військовою адміністрацією способу життя, національних традицій циган. Подібного роду заворушення відбувалися у війську і в 1849, 1855 роках.

Дунайське військо було сформовано з досить різних, як в етнічному, так і в побутовому плані елементів. Характерні риси козацьких звичаїв простежуються в прізвищах, домобудівництві, намогильних хрестах. Українські звичаї поширювались і в станицях, де більшість складали молдавани, болгари, греки та інші. Схожі культурно-побутові звичаї у війську можна знайти серед українського, російського, молдавського, сербського, грецького, болгарського населення. Сумісне мешкання, спільна трудова діяльність сприяли постійним контактам різних груп військового населення, їх взаємовпливам у побуті, звичаях, культурних традиціях. Втім, значно різнилася циганська частина, яка за виключенням військової служби, майже не мала нічого спільного в побуті з іншими групами віськового населення.

В грудні 1868 р. у зв'язку з проведенням в 60-70-х роках XIX ст. військової реформи, внаслідок малочисельного служилого складу і утримання за допомогою постійного надання коштів із казни Новоросійське військо було ліквідовано.

Дунайське (Новоросійське) козацьке військо стало останнім козацьким формуванням на території сучасної України. Проіснувавши 40 років воно було ліквідовано, як і інші подібні формування. Для його ліквідації було спеціально розроблено "Положення", яке визначало становище офіцерів та козаків після ліквідації війська. Фактичний перехід козаків в стан селян-власників, наділення землею офіцерського складу та інші заходи, пов'язані з розформуванням, тривали протягом 1869 року. Втім, пам'ять про козацтво зберігається у мешканців регіону і до сьогодні.

Використана література:

1. Скальковский А. История Новой Сечи или последнего Коша Запорожского. - 1-е изд. - О., 1841. - Гл. 10. - С. 354-378; 2-е изд. - О., 1867. - Ч. З, гл. 7. - С. 207-255; 3-е изд., исп. и значительно умноженное. - О., 1855-1886. - Ч. З, гл. 7. - С. 246-247. Його ж. Исторические сведения об азовских й дунайских казаках // Рус. инвалид - 1847. - 1 окт. (№ 217); З окт. (№ 219) № 23 окт. (№ 236) № А.С. Двадцатипятилетие Дунайського казачьего войска // Одес. вести. - 1853. - 14 нояб. (№ 131).

2. Защук А. Воєннеє обозрение Бессарабской области // Материалн для военной географии и военной статистики России. -С.Пб., 1863. -С. 154-192; Коломойцев П.Т. Новороссийское