промислового виробництва: 1995 р. зниження склало 11,5 %, в 1996 – 5,1 %, у 1999 – стабілізація і ріст. Істотно знизилась інфляція: в 1994р. вона дорівнювала 500%, 1996 – 40, в 1997 – 2%. У вересні 1996 р. запроваджена національна грошова одиниця – гривня, яка залишається досить стабільною, особливо в 2000 р. Збільшились обсяги капіталовкладень, стабілізувалась фінансова система, дещо зросли надходження до центрального бюджету, розширився зовнішньоторговельний оборот. Водночас зворотним боком фінансової стабілізації стала хронічна заборгованість держави по зарплаті, що „дамокловим мечем” висить над національною валютою. Основною проблемою в цьому відношенні є недосконала податкова політика, внаслідок чого державний бюджет наповнюється дуже повільно. Україна має ряд конкурентоспроможних галузей: літакобудування, ракетно-космічний комплекс, важке машинобудування, кольорова та порошкова індустрія, створення інформаційних систем тощо. Проте щоб, ці галузі утримати на високому рівні, необхідні кошти, а їх в державі не має.
Загострення становища в економіці відбилося на життєвому рівні народу України. Після проведення лібералізації цін у 1992 р. основна маса населення (близько 64 %) опинилася за межею бідності. Це – нечуване для мирного часу падіння рівня добробуту. По суті, за короткий час було зруйновано середній клас, який утворюють кваліфіковані робітники найманої праці і який становить соціальне опертя цивілізованого суспільства. У найдраматичнішому 1993 р. середньомісячний прибуток на душу населення складав (у доларах США): в Україні –15, Польщі – 150, Туреччині – 300, Словенії – 400, США – 1500. Напруженості в суспільстві додавав непомірний ріст цін. За 1991–1995 рр. споживчі ціни виросли у 118 тис. разів. До критичного рівня знизилася купівельна спроможність. Знецінюються всі соціальні виплати населенню – пенсії, стипендії, різноманітні допомоги, внески в Ощадбанк. Значно зросло безробіття. Почався масовий відтік робочої сили за кордон, особливо нелегальна міграція із західних областей України.
Оскільки офіційної статистики еміграції населення України не існує, тай її неможливо зробити через те, що населення в основному влаштовується на роботу за кордоном нелегально, сьогодні неможливо назвати справжнє число емігрантів. У 2002 р. керівники держави неодноразово називали цифру близько 7 млн. осіб.
За результатами соціологічних обстежень Центру „Демократичні ініціативи” постійно від’їжджає з України за кордон на заробітки до 5 % і періодично поповнює свій бюджет у заробітчанських поїздках до 20 % працездатного населення. Зокрема, за даними Тернопільського обласного центру зайнятості, станом на 1 жовтня 2001 р. за межами України працювало понад 20 тис. осіб або 6,33 % від кількості сільського населення Тернопільщини у працездатному віці. А в таких районах як Монастириський і Заліщицький – 11–12 %. Є окремі населені пункти, з яких на заробітки за кордон виїхало близько 30 % працездатного населення.
Однією з найскладніших залишається екологічна проблема. Щороку в атмосферу республіки викидається 17 млн. т шкідливих речовин. У 21 місті України, де проживають 22 % населення країни, забрудненість повітря в 15 разів перевищує граничне допустиму концентрацію. Найбільшу загрозу для України становлять такі проблеми, як доля Чорнобиля; погіршення якості питної води з річок країни; кризовий стан екології в Донецько-Придніпровському регіоні. Це, в свою чергу, негативно впливає на стан здоров’я населення. Так, лише 20 % малюків народжуються здоровими. Серед випускників загальноосвітніх шкіл повністю здоровими визнані тільки 18 % дівчат та 11 % юнаків. Отже, майбутнє республіки у великій небезпеці.
Для соціальної структури характерне форсоване розшарування суспільства. Тільки за 1990-1992 рр. питома вага „середнього класу” знизилася, за приблизними підрахунками, з 78 до 36%. Як наслідок, зростає напруга між „багатими” й „бідними”. Так у 2002 році в податкових службах України офіційно зареєстрували свої більш як 1 млн. доходи 160 осіб. За даними іноземних засобів масової інформації багато окремих наших відомих олігархів оцінюються понад мільярд або близько мільярда доларів США, І в той же час народ – найбідніший у Європі.
У посланні Президента України до Верховної Ради „Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 р.” було відтверджено, що держава протягом майже усіх років незалежності знаходилася в стані економічної кризи. За 1990-1999 рр. ВВП країни скоротився на 59,2 %, обсяги промислової продукції – на 48,9 %, сільського господарства – на 51,5 %. Реальна заробітна плата зменшилася у 3,82 рази, а реальні виплати пенсій – у 4 рази. Невід’ємна складова такої ситуації – зростання корумпованості в суспільстві, створення кланово-олігархічних об’єднань, майже тотальна політична зааганжованість ЗМІ, порушення конституційних прав громадян, тощо. За рівнем корумпованості, на думку зарубіжних дослідників, Україна посідає одне з перших місць. Все це посилює опозиційні настрої в суспільстві, викликає соціально-політичні конфлікти, підриває довіру до влади, не сприяє зміцненню міжнародного іміджу України. І лише у 2000 р. за уряду В. Ющенка вперше за всю історію незалежності України було здійснено рішучі кроки, спрямовані на подолання економічної кризи, розбалансованості між економічними і політичними перетвореннями і досягнуто перших економічних успіхів: ВВП зріс на 6 %, промислове виробництво – на 12,9 %, валова продукція сільського господарства – на 9,2 %.
Позитивними результатами 2000 р. стало погашення заборгованості з пенсій, активізація інвестиційної, в т. ч. кредитної діяльності, зростання експортного потенціалу національної економіки, зменшення зовнішнього боргу. Вперше спостерігалося позитивне сальдо в зовнішній торгівлі. Частка експорту в ВВП України становила майже 60 %, –зміцнилася бюджетна дисципліна. Не дивлячись на все це, більшість Верховної Ради України, основу якої на день голосування, тобто 26 квітня 2001