Торгівля

Між різними землями Русі відбувався економічний обмін, що сприяло забезпеченню продуктами хар-чування, сировиною й ремісничими виробами тих районів, в яких вони не вироблялися. Міста і великі торгові села мали ринки. У значних міських центрах вони діяли постійно, а в Києві, Новгороді Ве-ликому, Чернігові, Галичі, Смоленську, Влади-мирі-на-Клязьмі та ін. збиралися мало не щодня.

Головним напрямком давньоруської зовнішньої торгівлі був східний. Грецький шлях вів до Візантії, а Залозний — до країн Кавказу й Арабського Схо-ду. Велика торгівля провадилася також з країнами Поволжя: Хозарським каганатом і Волзькою Бол-гарією. Постійними були торговельні контакти Русі з Германією, Угорщиною, Чехією, Польщею. Голов-ним осередком торгівлі з країнами Півдня і Заходу був Київ.

З Візантії на Русь довозили золоті й срібні вироби, посуд, дорогі тканини, олію, вино, фрук-ти, різноманітні ремісничі вироби. Русь постачала на ринки своїх близьких і далеких сусідів хутра, мед, віск, шкіряні й металеві вироби, прикраси із золота й срібла, а також рабів.

Головними платіжними засобами внутрішньої й зовнішньої торгівлі Русі IX—XI ст. були іноземні монети — переважно арабські срібні куфічні дирхе-ми. Використовувались, хоча й у меншій кількості, візантійські міліарісії, західноєвропейські денарії.

Кілька разів робилися спроби запровадити в Дав-ньоруській державі власну монету. Але карбування давньоруських монет мало дуже скромний обсяг, вони призначали-ся не стільки для торгівлі, скільки правили за своєрідні візитні картки названих вище князів, пропагуючи Давньоруську християнську державу та її володарів.

2. Соціальні відносини у Давньоруській Державі

Феодали.

Виникнення і розвиток феодалізму виявля-ються перш за все у формуванні та зростанні феодаль-ного землеволодіння. Феодальна земельна власність є економічною основою панування класу феодалів. Феодальні відносини розвивалися у Київській Русі нерівномірно. Первісною формою економічної реалізації феодальної земельної власності було полюддя. Полюддя — це інститут прямого позаекономічного примусу населен-ня, в якому головна роль належить відносинам пануван-ня та підкорення — початковій фазі перетворення землі у феодальну власність.

У IX ст. формується панівний клас феодалів, в який входили київські князі, місцеві князі, бояри. Державне й особисте князівське начало у IX ст. було ще недостат-ньо диференційовано. Князівський домен являв собою маєток, який належав не державі, а самому князю як феодалу. Князівське землеволодіння, як і всякого роду слу-жителі у цих володіннях охоронялися правом Київської Русі в особливому порядку.

З'являються також боярсько-дружинницькі землеволодіння. Питання про час виникнення на Русі боярського землеволодіння поки що не вирішене істориками через неповноту джерел. Проте встановлений високий штраф за псування межового знаку свідчить про посилений захист перш за все приватного земле-володіння. Феодальні земле-володіння збільшувалися за рахунок як великокнязів-ських і князівських пожертвувань, так і захоплення пустуючих земель і земель общинників.

Із введенням християнства на Русі великим феода-лом ставала церква, йшов процес формування духовен-ства. Духовенство ділилося на чорне (монашеське) і біле (мирське). Поступово поширюється практика дарування землі монастирям і церквам, що перетворювало їх у великих землевласників. Наприкін-ці XI ст. виникло церковне землеволодіння.

Адміністративним і господарським центром феодаль-них володінь був феодальний двір. Великий князь жив у головному місті Русі — Києві, де знаходилися орга-ни верховної державної влади. Тут був і великокнязів-ський двір. Великококнязівські двори, в яких правили князівські тіуни і проживали адміністративний персо-нал, дружина, челядь, яка обслуговувала господарство і двір.

Феодали були зв'язані між собою системою васаль-них відносин, заснованих на ієрархічній структурі фео-дального землеволодіння. Система сюзеренітету-васалі-тету, в основі якої лежали економічні та політичні ін-тереси класу феодалів, забезпечувала його консоліда-цію, сприяла класовій єдності. Васальні відносини усе-редині феодального класу відображені ще у договорі Русі з Візантією (911 p.). Великий князь спирався на менших князів і бояр, а вони шукали у нього захисту під час нерідких воєнних сутичок.

За феодалами, що консолідувалися у клас, закріпля-лись особливі привілеї, зафіксовані у правових пам'ят-ках, перш за все у Руській Правді. За убивство княжих мужів встановлювався штраф у розмірі 80 гривен, що вдвічі перевищувало штраф за вбивство простої віль-ної людини. За примушення огнищанина без санкції князя випро-буванню залізом (за «муку») штраф був у чотири рази більшим, ніж за «муку» смерда. Бояри і дружинники користувалися приві-леями при передачі майна у спадщину.

Розвиток феодалізму призвів до того, що тільки фео-дали — князі, бояри і церква — володіли правом влас-ності на землю. Феодали не платили данини, мали й інші привілеї, які не були зафіксовані у правових па-м'ятках, але складалися у реальному житті. Все це виділяло їх зі складу населення Київської Русі. Та-ким чином, у Київській Русі поряд з класовим поділом суспільства йшов процес формування станового ладу, тобто юридичного оформлення замкнутих груп серед населення.

Вільні общинники.

Основну масу сільського й місь-кого населення Київської Русі становили «люди» - усі вільні, переважно селяни-общинники, на противагу феодалам. Збереження протягом довгого пе-ріоду терміна «Люди» щодо вільного населення вказує на те, що процес феодалізації, який проходив, неодна-ково зачіпав інтереси окремих селянських общин. Жи-телі багатьох з них, втрачаючи станову повноправність, зберігали особисту волю (свободу). У Київській Русі існувала суспільна власність на землю.

Особисто вільні селяни-общинники підлягали дер-жавній експлуатації, сплачуючи данину, засобом зби-рання якої було полюддя. З самого початку данину зби-рали з дому. Коли феодальний спосіб вироб-ництва став панівним, термін «люди» набув значення феодаль-но залежного селянства, яке експлуатувалося держа-вою шляхом збирання данини, розміри якої тепер зале-жали від кількості і якості землі або окремими феодалами шляхом примусу селян