Значне місце в працях Лаврова присвячується економічним пи-танням, які охоплюють всі сторони суспільно-економічного життя тогочасної Росії. Ще до проведення реформи Лавров писав про тяж-ке, безправне становище селянства, проте його погляди на проблему звільнення селянства були досить поміркованими. Більш послідовно він виступив з критикою реформи, яка, на його погляд, «не звільни-ла селян повністю». Лавров гостро критикував самодержавство і йо-го економічну політику.

У питанні про роль общини погляди Лаврова не були незмінни-ми. У 70-х рр. він розглядав общину як умову переходу до соціаліз-му, як основу побудови майбутнього соціалістичного суспільства. Спостерігаючи процес розкладу общини і зародження капіталістич-них відносин, Лавров характеризує його як початок підготовки со-ціального перевороту. На місце капіталістичного ладу, писав він, прийде робочий соціалізм*. Робочий соціалізм, за Лавровим, здійс-нюватиметься через передачу землі селянським общинам, а промислових підприємств — робітникам. Тим самим буде ліквідовано при-ватну власність і експлуатацію людини людиною. Отже, основною вимогою Лавров вважав заміну приватної власності суспільною.

У працях 90-х рр. Лавров досліджує різні етапи розвитку майбу-тнього соціалістичного суспільства. Під впливом К.Маркса аналізує категорію «перехідного часу» до соціалізму, а також розкриває за-вдання «більш віддаленого періоду». Проте проект соціальної рево-люції, розроблений Лавровим, обмежувався лише загальними вимо-гами революції буржуазно-демократичної.

Михайло Олександрович Бакунін (1814—1876) — виходець із дворянської сім'ї. 1840 року виїхав за кордон, де включився в рево-люційну діяльність. В історії революційного руху Західної Європи він відомий як анархіст. Анархізм і народництво — близькі ідеоло-гії, проте не тотожні.

Сподівання Бакуніна на негайну соціальну революцію, його заклики до молоді «йти в народ» і очолити селянські бунти бу-ли сприйняті частиною народників, які з гордістю називали себе анархістами. В історії народницького руху цей напрям назвали бакунізмом.

Бакунін вважав, що російський народ — «бунтар від природи». Революційність народу, а отже й неминучість соціальної революції, він зв'язував зі злиденним станом, в якому перебував народ, а також із його вірою в право на землю. Бакунін був непримиренним проти-вником кріпацтва.

Реформа 1861 р. не задовольнила його, він називає її обманом, тому що вона не дала народу справжньої свободи і примусила спла-чувати великі викупні платежі.

Виступив Бакунін і з критикою капіталізму. Він засуджує аполо-гетику капіталізму в буржуазній літературі й підкреслює його зв'язок з попередніми експлуататорськими способами виробництва. Капіталізм Бакунін розглядає як нову форму експлуатації, яка змі-нює лише свою назву порівняно з попередніми формами — рабст-вом і кріпосництвом. Критикуючи капіталізм, Бакунін головну увагу звертає на критику «буржуазних порядків», а не на характер еконо-мічних відносин.

Робітників він називав «чистими соціалістами» і вважав, що по-літична боротьба їм не тільки не потрібна, а й шкідлива, вона слу-жить лише інтересам буржуазії. Робітникам вистачатиме боротьби на грунті «економічних інтересів». Проте Бакунін підкреслював не-примиренність класових суперечностей капіталізму і приреченість буржуазії.

Бакунін і його послідовники виступали проти держави і пропагу-вали ідею вільної федерації робітничих асоціацій і землеробських общин, в основі якої лежала б абсолютна свобода особи (аж до права на аморальність, паразитизм, лінощі тощо). Економічну основу майбутньої вільної асоціації бакуністи вбачали в передачі всієї землі землеробським общинам і всіх засобів виробництва — робітничим асоціаціям.

1876 р. виникла народницька організація «Земля і воля», програ-ма якої була бакуністською. На перший план цією програмою вису-валось аграрне питання, на відміну від Західної Европи, де голов-ним вважалось питання фабричне.

«Ходіння в народ», в якому взяли участь і лавристи, і бакуністи, зазнало невдачі. Селяни не сприйняли народницьких ідей, їх хвилю-вали проблеми безземелля і високих податків. За цих умов стався розкол «Землі і волі» на «Народну волю» і «Чорний переділ». Чор-нопередільці на чолі з Плехановим продовжили традиції «Землі і волі», а народовольці стали на шлях терору.

Петро Микитович Ткачов (1844—1885) і його прихильники вважали метою боротьби досягнення «народних ідеалів», тобто «се-лянського соціалізму». Вирішити цю проблему мали самі революці-онери, поваливши царський уряд і захопивши владу. Росія, на думку Ткачова, готова до соціалістичної революції, оскільки не має капі-талу і буржуазії. Саме тому він виступив з теорією негайного захоп-лення політичної влади «революційною меншістю» шляхом змови'.

Ткачов багато уваги приділяє дослідженню економічних проб-лем Росії. У статтях «Продуктивні сили Росії», «Статистичні нариси Росії» та інших Ткачов на великому статистичному матеріалі аналі-зує економічний стан країни, підкреслює, що їй притаманний низь-кий рівень продуктивних сил у землеробстві, відсутність раціональ-ного господарювання. Усе це, робить він висновок, є доказом неспроможності існуючої системи. Змінити ситуацію й поліпшити становище селянства Ткачов вважає можливим, перетворивши се-лянина із «землероба» на «землевласника». Отже, одна з його про-грамних вимог полягала у ліквідації поміщицького землеволодіння і передачі землі у власність селянам.

Визнавав Ткачов і необхідність промислового розвитку країни, без чого сільське господарство не може не тільки процвітати, а й взагалі існувати. Він виступав з гострою критикою капіталізму і бур-жуазної політичної економії, яка, за його словами, захищає інтереси капіталу. Ткачов зробив навіть спробу створити нову економічну науку, виходячи з вимог «справедливості та моралі». На відміну від Бакуніна, він не заперечував необхідності держави в майбутньому соціалістичному суспільстві.

Державу Ткачов розглядав як самостійну силу, не зв'язану з екс-плуататорськими класами. Він закликав до Її негайного повалення заради того, щоб запобігти розвиткові капіталізму і урятувати об-щину. На цих позиціях стояла і створена 1879 р. партія «Народна воля». Народовольці вважали, що економічне й політичне