КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

“Етапи інтеграції Східної України в економічну систему Російської імперії. Економічна політика Петра І та Катерини ІІ і її вплив на економіку України”

ПЛАН

1. Укріплення позицій Російської держави на її політичний та економічний вплив на Україну

2. Формування всеросійського ринку та політика протекціонізму стосовно України. Місце економіки Східної України

в економічній системі Російської імперії

3. Особливості землеволодіння на Східній Україні

під впливом Російської імперії

4. Ремеслярство на Східній Україні

5. Зміни в митній політиці

Список використаної літератури

Укріплення позицій Російської держави на її політичний

та економічний вплив на Україну

У кінці XVI — на початку XVII ст. виникла Російська централізована держава, яка з середини XVI ст. стала багатонаціональною. До її складу ввійшли території Поволжя, Уралу, Сибіру, в 1654 p. на правах автономії Україна.

В XVIII ст. Росія завоювала вихід до Балтійського моря. У XVI—XVIII ст. в Росії існували різні форми землеволодіння: чорносошне (державне), двірцеве, світське, церковне.

Швидкими темпами зростало феодальне землеволодіння. В середині XVII ст. чорні волості у центрі країни зникли. У XVI—XVII ст. скорочувалися світські вотчини та зміцнювалися помістя — умовні землеволодіння бенефіціального типу.

Протягом цього періоду в загальнодержавних масштабах (Соборне Уложення 1649 p., указ 1714 p. Петра І) затверджувалися земельні права дворян, скасовувалася ієрархія земельної власності, узаконювалося злиття помістної і вотчинної форм землеволодіння.

Власність поділялася на родову (отриману в спадок) і надбану. Указ 1762 p. про вольності дворянства дав змогу поміщикам самостійно займатися господарством. За "Жалованою грамотою дворянству" (1785 p.) вони отримали повну свободу щодо землі. Сприяло утвердженню феодальної власності генеральне межування згідно з маніфестом 1765 p., що проводилося протягом кількох десятиліть.

Воно закріпило за дворянством до 50 млн десятин самовільно захоплених земель. Змінилося економічне і правове становище селян. Селянські наділи (орні землі) лише за XVI — першу половину XVII ст. зменшилися з 15—19 до 6 десятин. На кінець XVIII ст. поміщицька рілля охоплювала в чорноземній зоні половину, а в нечорноземній — третину всієї землі, відробіткова рента дорівнювала шість днів на тиждень. Зростало значення грошової ренти. В середині XVIII ст. панщинне селянство становило 54,9%, чиншове — 45,1% кріпаків. Визначилося районування форм ренти. 122

Прийнявши Соборне Уложення 1649 p. — перший узагальнюючий правовий кодекс, уряд Росії завершив остаточне встановлення кріпосного права. Проголошувалося безстрокове, особисто-спадкове, поземельне прикріплення селян до землі. На селян поширювалася юрисдикція поміщиків і вотчинників. Законодавство другої половини XVII —XVIII ст. посилило особисту залежність селян. Без дозволу власників вони не могли піти на заробітки, укладати фінансові угоди, їм заборонялося скаржитися на поміщиків. Останні в адміністративному порядку засилали селян до Сибіру. У цей час значних успіхів досягло сільськогосподарське виробництво. Розширилися освоєні землі. Промислово-торгового значення набули скотарство, вівчарство, городництво. Зросла товарність селянських господарств. Вони забезпечували 10% торгівлі хлібом. Більшу господарську самостійність порівняно з приватновласницькими селянами мали державні селяни.

Протягом XVI—XVIII ст. зросло господарське значення міст, проте в них мешкало лише 4 % населення. Збільшилася чисельність промислового населення: ремісники становили половину посадського населення країни. Ремесло отримало територіальну спеціалізацію, перетворилося на дрібне товарне виробництво.

Оновлення ремесла реформами Петра І першої половини XVIII ст., офіційне впровадження ремісничого устрою сприяли поліпшенню організації виробництва, але його роль у промисловості зменшилася. Період панування ремесла закінчився. На основі ремісничих підприємств, селянських промислів, дрібного товарного виробництва виникла мануфактура, яка панувала в текстильній, цегельній, рибальській, соляній галузях промисловості. Створювалися мануфактури, засновані на кріпосній праці. Класичною і найпоширенішою їх формою були вотчинні (поміщицькі) мануфактури, сформовані товаризацією феодального господарства.

Вони ґрунтувалися на домашній промисловості селян, монопольному володінні 123 феодалами робочою силою. Посесійні мануфактури належали приватним особам на основі умовного спадкового володіння, використовували працю приписних казенних селян, а також спеціально куплених для роботи на мануфактурах. Вони обслуговували потреби державної скарбниці і практично не були зв'язані з ринком. Кріпосні мануфактури панували в суконній, металургійній промисловості.

2. Формування всеросійського ринку та політика протекціонізму стосовно України. Місце економіки Східної України

в економічній системі Російської імперії

У XVII ст. у Росії розпочався процес формування всеросійського ринку. Це було зумовлено спеціалізацією окремих районів, розвитком товарно-грошових відносин. Якщо в XV ст. в основному торгували на місцевих ринках або торжках, у другій половині XVI ст. — на великих обласних ринках, то в XVII ст. вирішального значення набули ярмарки. Росія активно боролася за експортування товарів на Захід. Баланс зовнішньої торгівлі був активним.

Політика царського уряду була протекціоністською. В експорті переважала сільськогосподарська продукція. Господарський розвиток країн Центральної та Східної Європи зумовив істотну різницю з питань генези індустріального суспільства.

Одні дослідники намагалися довести, що цей процес відбувався у мануфактурний період XVI— XVIII ст. так само, як і в розвинених західноєвропейських країнах, хоч і мав свої особливості. Інші обґрунтовують положення про початок перебудови в кінці XVIII—XIX ст. в умовах індустріального розвитку. В Росії початок перехідного періоду датується XVII ст. Аграрний розвиток країн Центральної та Східної Європи був особливою формою генези індустріалізації сільського господарства.

Експропріація селянства відбувалася через прикріплення їх до землі з позбавленням прав феодального володіння. Зменшення особистої заінтересованості селян працювати змушувало дворян посилити позаекономічний примус. Власність дворян на землю набувала рис буржуазної приватної власності.

Мануфактурне виробництво існувало лише як індустріальне явище. Більшість вчених розглядають панщинно-кріпосну сис124 тему господарства як фактор розпаду феодального господарства і створення передумов для індустріального розвитку.

Зменшилося нагромадження капіталу у міщан і