Українські купці, щоб виїхати за кордон, змушені були заїжджати до Глухова і давати гетьманській канцелярії опис товарів. Після скасування українських паспортів в 1722 p. дозвіл видавав російський комендант, а потім губернатор у Києві, а огляд товарів проводився в Брянську.

Контролювались український імпорт і експорт. Заборонялося вивозити за кордон збіжжя і ввозити деякі товари — дорогі тканини, панчохи, цукор, фарби, полотно, білизну, тютюн, карти, сукно. Це було зроблено для того, щоб названі товари не конкурували з продукцією російських мануфактур. Запроваджені обмеження призвели до зниження цін на українські товари на ринку. Уряд і торгові російські компанії скуповували ці товари за дешевими цінами, а потім продавали за кордон.

Регламентація торгівлі в Україні негативно позначилася на її зв'язках з Західною Європою, на інтересах зарубіжних партнерів. Гетьман Д. Апостол намагався поліпшити умови для української торгівлі: захищав місцевих купців від конкуренції московських, зобов'язав українську владу сприяти виїзду останніх з України, заборонив місцевій владі .перешкоджати купцям і чумакам у їхній діяльності, ввів [мораторій на сплату боргів купців, особливо тих, які вели ^зовнішню торгівлю. В 1729 p. з ініціативи Д. Апостола в Глухові відбулося зібрання українського купецтва, рішення якого про скасування перешкод на вивіз заборонених російським урядом товарів гетьман передав на царське ім'я. У Зверненні до Колегії чужоземних справ (1728 p.) Д. Апостол домагався обмеження мита індуктою, яку повинні збирати українці, і дозволу їздити за кордон з українськими паспортами. Він склав меморандум до центрального уряду, "в якому обґрунтував основні положення про торгівлю в ^Україні: для українських і місцевих купців — вільна торгівля, а для іноземних купців — торгівля в Києві та Чернігові під час ярмарків двічі на рік. Царський уряд не задовольнив прохання українських купців і влади. Відносини України ї іншими державами розглядались як зв'язки їх з Росією.

Отже, протягом XVI—XVIII ст. в Україні сільськогосподарське і промислове виробництво набуло товарного характеру, формувався загальнонаціональний ринок. Проте на розвитку торгівлі негативно позначилася дискримінаційна політика Речі Посполитої й Російської монархії. Українська козацька держава поступово втратила самостійність ^ зовнішньоекономічних відносинах. Українські експорт а імпорт були зведені нанівець, Україна перестала бути самостійним членом міжнародної торгівлі. Українське купецтво втратило свою силу. Воно було витіснено із міжнародної торгівлі, займалося дрібною торгівлею в межах України, посередницькою діяльністю. Згідно з Рум'янцевським описом Малоросії (1765—1769 pp.) великі капітали були зареєстровані лише в іноземних (грецьких) купців.

З середини XVII ст. на території Української козацької держави поширилися російські срібні та в незначній кількості мідні монети. В Московській державі уніфікація грошової системи відбулася після реформи 1534 p. Карбувалася срібна копійка, лічильну функцію виконував рубль, в якому містилося 100 копійок. У середині XVII ст. почали карбувати мідні копійки, які витіснили срібні, проте швидко знецінилися, що призвело до вилучення їх з обігу. Срібні монети — російські таляри, або єфімки, в грошовому обігу відігравали незначну роль. За Петра І була введена десяткова монетна система: рубль, гривеник, копійка.

Протягом XVIII ст. проводилися реформи, спрямовані на стандартизацію грошового обігу всіх частин Російської держави, в тому числі Лівобережної України. Випускалися мідні (копійка, п'ятаки), срібні (рублі, полтиники, гривеники), золоті (до 1753 p. червонці, з 1755 p. 10-рублеві імперіали, 5-рублеві півімперіали) монети. В грошовому балансі країни значення золотих монет було незначним (2,7%), зростало карбування мідних і на кінець XVIII ст. частка срібних і мідних монет зрівнялася. У 1769 p. російський уряд почав випускати паперові гроші (асигнації). В Москві та Петербурзі було створено асигнаційні банки, що вільно розмінювали асигнації на мідну монету. В 1786 p. банки були об'єднані, асигнації перестали бути розмінними. За рахунок паперових грошей покривався дефіцит державного бюджету, що призвело до їх емісії та знецінення. Російські гроші протягом XVIII ст. поширилися на українські землі, витіснивши з обігу польсько-литовську монету. З'явилася назва карбованець, коли протягом кількох десятиріч випускалися рублеві монети з косими нарізами (карбами) на ребрі замість написів. Отже, відбулось об'єднання грошових систем Росії й України в єдину грошову систему.

Висновки

У кінці XVI — на початку XVII ст. виникла Російська централізована держава, яка з середини XVI ст. стала багатонаціональною. До її складу ввійшли території Поволжя, Уралу, Сибіру, в 1654 p. на правах автономії Україна.

Царський уряд підтримував панівне становище козацької старшини, сприяв зростанню її земельних володінь і привілеїв, але одночасно обмежував практику роздавання маєтностей гетьманами, запроваджував порядок наділення і затвердження придбаних земель лише за царськими указами та одноосібне. Головним розпорядником земель, що стали власністю Війська Запорозького, вважався гетьман, який надавав і забирав, затверджував і скасовував надання полковників і сотників, давав дозвіл на будівництво різних підприємств, пільги на користування ними, дозволяв засновувати слободи і поселяти переселенців. Старшинські права на землю підтверджувалися чи змінювалися на Генеральній військовій раді при обранні кожного нового гетьмана, а потім розсилалися установам у вигляді статей, що регламентували аграрні відносини. Після зруйнування Січі (1775 p.) частина запорозьких земель була подарована царським вельможам. Кожен дворянин міг отримати 1500 десятин, якщо за кілька років заселить на ній не менше 13 подвір'їв селян. У 80-х роках XVIII ст. розпочалася колонізація причорноморських і приазовських степів та Криму переселенцями