Повільно, але невпинно зростали ряди пролетарів: у 1902 р. налічувалося 230 тис. повністю й частково зайнятих робітників, серед них 18 °о українців, 24 % євреїв і решта — поляки. Як і в Російській Україні, цей ще дуже «молодий» клас зберігав тісні зв'язки з селом, і багато українських та польських робітників поверталися в сільське господарство, відпрацювавши частину року в промисловості. Проте ці зміни перебігали поступово і мали відносно незначні масштаби. Відтак західноукраїнські землі за розвитком економіки лишалися позаду інших провінцій імперії.

Політичний лад. Після придушення повстання 1848 р. Габсбурги зробили спробу ліквідувати революційні реформи й відновити абсолютну владу цісаря. Вони розпустили парламент і скасували конституцію — це стало початком десятиліття задушливого неоабсолютизму. В Галичині, де українське духовенство повернулося до церковних справ, у 1851 р. добровільно саморозпустилася Головна Руська Рада. Одним із небагатьох починань українців, яке пожвавлювало життя в провінції в сонні 1850-ті роки, було спорудження у Львові Руського Народного Дому — культурного осередку, що будувався на внески громади. Втім майже скрізь на місце руху та активності 1848 року приходили пасивність та інерція. Один дотепний українець пожартував: «Чим вище здіймається наш Народний Дім, тим нижче падає наша культурна діяльність».

Проте все ж відбувалися важливі, хоч ще й не дуже помітні, зміни. У 1849 р. намісником Галичини було призначено Агенора Голуховського — багатого польського землевласника й довірену особу Франца Йосифа. Це призначення мало два важливих аспекти: по-перше, новий намісник у відповідності з автократичною політикою Відня дістав широкі повноваження, включаючи нагляд за дотриманням законів, за справами промисловості, освіти й релігії в провінції; по-друге, Голуховський вважав, що зосередження сил на досягненні невеликих, але конкретних цілей швидше покращить становище поляків, ніж героїчні, але невдалі повстання. Протягом наступних 25 років Голуховський, що тричі призначався намісником Галичини й двічі міністром у Відні, відіграватиме вирішальну роль у формуванні нового політичного устрою в провінції.

Зростання польських впливів. Демонстративно підкреслюючи свою відданість Габсбургам і свої наміри справедливо ставитися до українців, Голуховський, проте, систематично поширював в уряді провінції польські впливи. За його порадою Відень відмовився від плану поділу Галичини на окремі польську та українську частини. Його повідомлення, в яких перебільшувалися симпатії українців до Росії, похитнули довір'я цісарського уряду до «тирольців Сходу». Із посиленням свого впливу Голуховський ставав дедалі відвертішим у своїй пропольській, антиукраїнській політиці. Сподіваючись покінчити з присутністю українців у Львівському університеті, він змусив Головацького піти у відставку з посади професора української літератури. Переконаний в необхідності спольщення українців, він навіть зробив спробу впровадити в греко-католицькій церкві римський календар, а у 1859 р.— латинську абетку для українських видань. Тут він зайшов надто далеко. Проекти Голуховського викликали обурення української інтелігенції, що вивело її із заціпеніння. Запеклі суперечки навколо цих питань перетворилися на справжню «абеткову війну» з намісником і змусили його відступити. Але Голуховський продовжував наступ на інших фронтах, систематично замінюючи німецьких чиновників поляками й розширюючи вживання польської мови у школах. Так він підготував грунт для різкого посилення польських впливів у Галичині.

У 1859 р. відбувся ще один вирішальний перелам в історії габсбурзької імперії, коли французи й сардінці завдали їй жорстокої поразки в Італії. Ослаблені зовні Габсбурги були змушені піти й на внутрішні поступки. Внаслідок цього було ліквідовано неоабсолютистський режим і відновлено конституційне парламентське правління, цього разу надовго. У Відні скликали центральний парламент, а кожна провінція отримала свою власну асамблею. До 1873 р. депутати центрального парламенту обиралися з числа депутатів асамблей.

Щоб мати підтримку вищих класів, Відень створив виборчу систему, яка виразно відповідала їхнім інтересам. Члени провінційних асамблей обиралися чотирма категоріями, або куріями, виборців: великими землевласниками, торговими палатами, міщанами і сільськими громадами, кожну з яких представляла певна кількість делегатів. Із 150 депутатів галицького сейму інтереси великих землевласників представляли 44 делегати, торгових палат — три, міщан — 28, сільських громад (від яких теж могли обиратися поміщики) — 74. Наскільки мало представленими у сеймі були селяни, видно з правил виборів: якщо для обрання депутатів від курії землевласників достатньо було 52 виборців, то депутат від сільської громади обирався 8764. Для українців, народу переважно сільського, це було вкрай невигідним. Внаслідок цього у виборах до галицького сейму частка українців звичайно обмежувалася 15 %. Вони також мали непропорційно мало депутатів у віденському парламенті. Без сумніву, найбільші переваги дістала в парламентській системі Галичини польська шляхта.

Але поляків чекали ще більші здобутки. Знайома модель була повторена у 1867 р. Зазнавши поразки у війні з Пруссією, Габсбурги були змушені піти на далекосяжні поступки мадярам — найсильнішому народові імперії. Результатом цього став австро-угорський компроміс 1867 р., за яким у пряму підлеглість угорців переходило близько половини імперії, включаючи Закарпаття. Габсбурзька імперія тепер стала Австро-Угорською імперією. Успіх угорців спонукав поляків домагатися повного когітролю над Галичиною. Формально відмовившись задовольнити ці вимоги,