Реферат з історії України
Галицько-Волинська держава. Початок колонізації українських земель Польсько-Литовською державою
План..
1. Процес формування Галицько-Волинської держави.
2. Розквіт та занепад Галицько-Волинської держави.
3. Початок колонізації українських земель Польською та Литовською державами.
1. Після поступового занепаду Київської Русі на перші ролі висуваються
ократні землі - Галичина, Волинь. Формування Галицького князівства
розпочалось в ХІст. і було пов'язане з діяльністю князя Ростислава
Володимировича. Вже на початку ХПст. між Ростиславичами розгорілась міжусобна боротьба. В 1141р. він (Володимирко Володаревич) зумів об'єднати Звенигородське, Теребовльське і Перемишльське князівства та переніс столицю в м. Галич.
Найбільшого розвитку Галицьке князівство досягло за Ярослава Осмомисла (1152 - 1187рр.); саме за правління цього князя Галичина перетворилась у могутнє князівство, що відігравало важливу роль в Центральній та Східній Європі. Однак могутність князя не захистило його від боротьби з боярською опозицією. Після смерті Ярослава Осмомисла князем був Володимир (1189 - 1199рр.).
Центром Волинського князівства у Хет. стає місто Володимир .Ця земля вважалась до ХIIст. ленним володінням Київських князів. До середини ХПст. Волинь була вотчиною Києва і управлялась безпосередньо з Києва або намісником Київського князя. Лише при Ізяславі Мстиславовичі Волинь дістала статус спадкової вотчини синів Ізяслава. Волинські князі брали участь у боротьбі за великокнязівський стіл, прагнучи об'єднати Волинь і Київщину. У 1168р. Мстислав Ізяславич під тиском Андрія Боголюбського відмовився від претензій на Київ. В 1173р. князем Волинського князівства стає Роман Мстиславович.
Наприкінці XII — у першій половині ХПІст. князівства Середнього Подніпров'я - Київське, Чернігово-Сіверське, Переяславське через низку обставин (нескінченні князівські усобиці, певну зміну світових торговельних шляхів, активізацією нападів кочівників, відтік населення з південних районів) економічно та політичне занепадають і втрачають свої колишні роль та значення. Монгольська навала посилила та поглибила руйнівні процеси у цьому регіоні.
Кардинально іншою була ситуація у південно-західній частині Русі, де 1199р. з'явилось нове державне об’єднання — Галицько-Волинське князівство, яке надалі майже півтора століття відігравало надзвичайно важливу роль у житті східних слов'ян.
Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяли наступні чинники:
1. Вдале географічне положення (віддаленість від Києва послаблювала вплив центральної влади, природні умови робили ці землі важкодоступними для степових кочівників, князівство знаходилось на перехресті торговельних шляхів);
2. Необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії збоку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя.
3. Енергійна об'єднавча політика князів Романа Мстиславича (1199 -1205рр.) та Данила Романовича Галицького (1238 - 1264рр.).
4. Існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло
економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі.
Власне державний розвиток Галицько-Волинської держави відбувався у декілька етапів:
І. Утворення та становлення (1199 - 1205рр.).
Спираючись на середнє і дрібне боярство та міщан, волинський князь Роман у 1199р. придушує опір великих бояр і об'єднує Галичину та Волинь.
Сміливий воїн, талановитий політик, жорсткий, а інколи жорстокий володар проводить активну зовнішню політику. Він здійснює декілька походів до Литви. Втручається у міжусобиці польських князів. Вже в 1202р. він захоплює Київ і проголошується великим князем. Літописець називає його "самодержцем всея Русі".
Оволодівши значною частиною київської спадщини Галицько-Волинське князівство на рубежі XII – ХІПст. за своїми розмірами не поступалось Священній Римській імперії. Його зміцнення та торговельний ріст, особливо на тлі занепаду Подніпров'я, свідчило про зміщення центру політичного та економічного життя на Захід. З часом Роман стає помітною фігурою на європейській арені. Про це свідчить обіцянка Папи Римського за 1204р. в обмін на прийняття князем католицизму коронувати його. Роман активно нищив боярську опозицію, бачачи в ній загрозу князівській владі.
В 1204р. князь запропонував проект підтримки "доброго порядку" на Русі, який має багато спільного з політичною системою тогочасної Німеччини.
Відповідно до цього проекту:
а) припинення міжусобиць між Рюриковичами;
б) консолідація сил проти зовнішньої загрози;
в) ведення при спадкоємстві князя майорату;
г) вибори великого князя шістьома найбільшими князями.
Проте плани князя Романа так і не були реалізовані. В 1205р. він загинув поблизу польського містечка Завихоста під час сутички з краківським князем Лешком Білим.
II. Тимчасовий розпад князівства (1205 - 1238рр.).
Зі смертю Романа розпочинається майже 30 річний період
міжусобиць. Сини князя були малими (Данилу - 5 років). Родина Романа
Мстиславича змушена була втекти на Волинь. Галичина була охоплена
міжбоярською боротьбою. Характерними рисами державного життя у цей час
були:
- прогресуюче свавілля бояр, які порушили норми феодального права, обравши князем боярина Володислава Кормильчича (1213 — 1214рр.);
- безперервне втручання у внутрішні справи західноруських земель Польщі та Угорщини, наслідком чого було проголошення "королем Галичини та Володимирії" угорського королевича Калмана (1214 - 1219рр.);
- наростання монгольської загрози, що проявила себе в 1228р. на р. Калка; - енергійна боротьба Данила Романовича за відновлення єдності Галичини і
Волині.
В 1219р. новгородський князь Мстислав Удалий (зять Данила) вибив угорців з Галичини і закріпився тут. На початку 30-х рр. ХІІІст. Данило Романович спробував захопити Галич, але невдало. Лише в 1238р. він вигнав з Галича чернігівських князів Михайла Всеволодовича і його сина Ростислава і об'єднав знову Галичину і Волинь.
2. Третім етапом півторастолітнього існування Галицько-Волинської держави є період 1238 - 1264рр. - об'єднання земель та піднесення князівства, активна боротьба із золотоординським ігом. Відновивши єдність Данило Галицький набирає сили і відвойовує втрачені позиції. Навесні 1238р. Данило розгромив під Дорогичином тевтонських рицарів. В 1239р. захоплює Київ (тисяцький Дмитрій ). Відчуваючи реальну загрозу із Сходу та Заходу князь будує