В 1245р. Данило Галицький під містом Ярославом розгромив опозицію галицьких боярів (князь Ростислав Михайлович). Тоді князь їде до Золотої Орди, щоб одержати ярлик на управління землями. Формально визнавши залежність від хана Данило Галицький намагався виграти час для збирання сил, створення християнської ліги та підготовки сил для боротьби із золотоординцями. Взагалі ординці проводили щодо західноруських земель своєрідну політику–щит проти Заходу (сюди майже не навідувались баскаки, не проводились тотальні переписи населення).

За таких обставин Данило концентрує всю увагу на посиленні боєздатності, внутрішньому зміцненню та централізації князівства:

- укріплюються старі міста, будуються кам'яні стіни;

- реорганізовується військо (сформовано пішу дружину; переозброєно кінноту).

Водночас князь намагається створити антиординську коаліцію. Налагоджуються стосунки з Польщею, Угорщиною, Литвою. Укладається союз між Данилом Галицьким та Олександром Невським. Однак в 1252р. Золота Орда завдала первентивного удару по Володимиро-Суздальському князівстві.

Скориставшись скрутним становищем князя Папа Інокентій IV пообіцяв князю реальну допомогу та королівську корону за умови укладання унії. В 1258р. в м. Дорогичині відбувається коронація Данила, а Папа оголошує Хрестовий похід проти монголів і закликає взяти участь Польщу, Чехію, Померанію та Сербію. Однак протиріччя між учасниками походу та боротьба за австрійську спадщину звели наніівець угоду.

В 1254р. Данило Галицький перейшов у наступ проти орди Куремси і звільняє землі по ріках Південний Буг, Случ і Тетерев. Князь підходив до Києва, коли дізнався про напад Литви (тривав 1255-1256 рр).

В 1258р. темник Бурундай розпочинає масовий наступ. Данило Галицький вимушений був піти на угоду (знищено укріплення міст).

В1264р Князь помирає в м. Холм.

IV. стабільність та піднесення (1264-1323рр.).

Після смерті Данила князівство на недовгий час втрачає єдність: поділене між Левом, Мстиславом, Шварном. Найпослідовніше продовжував державницьку політику князь Лев (1264-1301рр.). Він зумів приєднати Закарпаття та Люблінську землю.

Золотим періодом в історії Галицько-Волинської держави вважається час правління Юрія І (1301-1315рр.);це був період коли Золота Орда переживала внутрішню міжусобицю і не могла контролювати підкорені території. Юрію І вдалось скористатись цим: він прийняв титул короля("король Русі та князь Володимирії”). За період його правління стабілізувався розвиток міст, торгівлі, зріс економічний добробут. В 1303р. було встановлено окрему Галицьку метрополію, яка щоправда існувала недовго.

Наступниками Юрія І були його сини - Андрій та Лев II (1315-1323рр.) по суті це був дуумвірат. Романовичі проводили активну зовнішню політику: налагодили союзницькі стосунки з Польщею та Тевтонським орденом, що мали антиординську та антилитовську спрямованість. В 1323р. брати загинули в битві з татарами.

V. Поступовий занепад (1323-1340рр.).

Загибель братів урвало пряму лінію Романовичів, що привело до посилення чвар у феодальній верхівці. Лише в 1325р. в наслідок компромісу між боярством, Польщею та Угорщиною главою держави став мазовецький князь Болеслав -Юрій II. Онук Юрія І не став маріонеткою бояр, а проводив власну зовнішню і внутрішню політику. Однак апогей могутності князівства пройшов: посилився ординський вплив, міста дедалі більше контролювались іноземцями, проводилось окатоличення. В результаті змови в 1340р. Юрій II був отруєний.

Після його смерті княжить Любарт (на Волині), а в Галичині боярин Дмитро Детько (управитель Руської землі). Польща і Угорщина намагались захопити цей край (перша спроба - 1340р.).

В 1349р. Казимир III захопив Львів, але на Волинь надійшли війська Литви. В 1353р. було укладено перемир'я:

- Галичина за Польщею;

- Волинь за Любартом (після смерті до Литви);

- Закарапаття за Угорщиною.

В 1359р. верхів'я Прута та Середнє Подністров'я (сучасна Буковина) були захоплені Молдавським князівством.

Взагалі, будучи безпосереднім спадкоємцем Київської Русі, Галицько-Волинське князівство відіграло надзвичайно важливу роль:

- зберегло від завоювання та асиміляції південну і західну гілки східного слов'янства, сприяло їх консолідації та усвідомлення власної самобутності;

- стало центром політичного та економічного життя після розпаду Києва;

- модернізувало давньоруську державну організацію;

- продовжило дипломатичні традиції Київської Русі.

Основним видом господарської діяльності для жителів Галицько-Волинської держави було сільське господарство. Вирощували просо, ячмінь, овес, пшеницю, жито, льон, коноплю, горох та ін.

Поряд із землеробством було поширене скотарство - велика рогата худоба, коні, свині, вівці та кози. Були поширені промисли. Важливе місце у господарському житті належало ремеслу: поширеними були залізообробне, гончарне, ювелірене, ткацьке. Існувало три категорії ремісників: сільські, вотчинні та міські.

З XI - XII ст. на території Галицько-Волинської держави активно ростуть міста: Володимир, Коломия (1241р.), Галич, Львів (1247р.), Холм (1256р.) та ін. активно розвивалась торгівля, особливо сіллю, залізною рудою.

Складною була стратифікаційна система суспільства. На самій верхівці знаходився князь, що був правителем і воєначальником. При князі знаходилась дружина та слуги - дворецький, печатник, тисяцький, тіун, і посадник. Дружинники, як правило, набирались з бояр. Існувала також молодша дружина (юнаків).

Важливу роль в Галичині відігравали бояри, які походили, на думку вчених, з племінної знаті, володіли значними маєтностями і в якійсь мірі були незалежні від князя. Бояри Волині були як правило, залежні від князя.

Наступною групою були міщани (жителі міст). Селянство не було однорідним і поділялось:

а) смерди (особисто вільні);

б) закупи (були в кабалі, але вільні);

в) рядовичі (залежні);

г) челядь і холопи (в повній власності феодала).

На XIII - ХІVст. в Галицькій та Волинській землях переважали перші дві
категорії селян.

Ще однією групою було духовенство. Стани не були сталими і