Посполиту із спільними органами влади і управління, єдиною грошовою системою.
Внаслідок Люблінської унії українські землі — і ті, що належали перед тим до Литви (Київщина з Задніпрянщиною, Волинь і Поділля), і ті, що належали вже до Польщі (Галичина з Холмщиною), опинилися в одній державі.
Разом з тим Люблінська унія означала різке посилення влади польських феодалів над українським населенням. Від цього часу українські землі перейшли до короля на правах коронних, польська шляхта отримала право володіти маєтками на всій території Речі Посполитої. Тому наслідком Люблінської унії стало остаточне закріпачення українського селянства, політичне і національно-релігійне гноблення населення.
Колонізація українських земель, ополячення та окатоличення українського народу; наступ на його культуру були підкріплені Берестейською церковною унією. У 1596 р. в Бересті (Бресті) на уніатському соборі було підписано угоду про унію православної церкви України і польської католицької церкви на умовах залежності від папи римського із збереженням в рамках Київської метрополії адміністративної та обрядової автономії.
Посилення соціально-економічного, політичного і національно-релігійного гноблення викликало антифеодальну і національно-визвольну боротьбу українського народу. її форми були різноманітними: втеча від феодалів, підпал шляхетських маєтків, збройні повстання. Найбільш поширеною формою протесту стали масові втечі селян на східні і південно-східні землі. Вони засновували нові поселення — слободи, освоювали малозаселені земні і пустища. Такі втікачі називали себе козаками, тобто вільними людьми. Основними районами їх стали Канів і Черкаси. На початку XIV ст. за дніпровськими порогами виникають невеликі козацькі укріплені містечка — січі, на базі яких утворюється Запорізька Січ, що стала головним вогнищем боротьби народних мас України за свою національну незалежність.
Починаючи з кінця XIV ст., масові козацько-селянські повстання в Україні виникають дуже часто, хоча вони терпіли поразки, їх роль в історії українського народу була виключно великою. У ході цієї боротьби розхитувалася феодально-кріпосницька система, зміцнювалося самовизначення українського народу.
Кінець XVI — перша половина XVII ст. стали часом пробудження національної свідомості українського народу, його духовного піднесення. Утверджуються почуття рідної землі, вітчизни, нерозривних зв'язків поколінь, історичного обов'язку зберегти духовні здобутки свого народу — культуру, мистецтво, мову, звичаї і все те, без чого неможливе існування нації. В процесі активного розвитку української суспільної думки виникають концепції державно-політичного устрою українських земель, народжується ідея української державності.
Література:
1.Слово о полку Ігоревім – Київ, 1992р.
2. Галицько-Волинський літопис – Львів, 1994р.
3.О. Д. Бойко «Історія України» - Київ, 1999р.
4. І. П. Возний " Чорнівська укріплена феодальна садиба XII - ХIIІст."-
Чернівці, 1998р.
5. Винокур О., Трубчанінов С. "Давня і середньовічна історія України "- Київ,
1996р.
6. М. Грушевський "Очерк истории украинского народа" - Київ, 1991р.
7. Історія України. Курс лекцій - кн. 1 - Київ, 1992р.
8. Р. Лях, Н. Темірова "Історія України з найдавніших часів до ХV ст. "- Київ
2000р.
Крип'якевич І. "Історія України "- Львів, 1992р.
Котляр М., Кульчицький С. "Шляхами віків: довідник з історії України "-
Київ, 1993р.
11. Коцур А. "Українська державність: історія та сучасність "- Чернівці, 1996р.