РЕФЕРАТ
на тему:
Галицько-Волинська Русь за часів короля Данила (друга пол. 13 – поч. 14 ст.)
Смертю Романа скористались галицькі боярські угруповання, які не допустили до влади Романової вдови та його малолітніх синів Данила і Василька. Як тільки княжичі підросли, вони розпо-чали з боярством тривалу і запеклу боротьбу за престол Волині, а пізніше і Галичини.
Оскільки політичне безпринципні боярські уг-руповання йшли на угоди з угорськими феодалами, які прагнули до захоплення Галичини й Волині, бо-ротьба Данила і Василька Романовичів проти бояр, за об'єднання галицько-волинських земель набира-ла характеру визвольної війни за державну незалежність. Романовичі спирались на широкі ко-ла населення і на ту частину бояр, що розраховувала на покровительство князів, їх підтримали містичі -міські купці і ремісники, в тому числі іноземні посе-ленці у деяких найбільших містах (вірмени, німці та інші). Вони були прихильниками не боярського свавілля, а міцної князівської влади (лише пізніше, ко-ли держава ослабла, міські колонії католиків стали орієнтуватися на своїх одновірців - іноземних агре-сорів). Для перемоги Романовичів мала істотне значення і позиція селян-общинників, які входили до княжого пішого війська. Зміцнення боярства не віщувало смердам нічого доброго, а ілюзії про „доб-рого князя" уже в той час були поширені в народі. Союз князівської влади, боярства, що їй служило, і міської верхівки був спрямований на встановлення та-кого варіанту державного ладу, який значно більше відповідав потребам економічного і культурного роз-витку, ніж боярська олігархія.
Князь намагався створити центральний аппарат управління з вірних собі бояр. У ньому найпомітнішою фігурою, своєрідним заступником князя у військових, адміністративних і судових справах став двірський. Вдосконалюючи державний апарат, прямуючи до спеціалізації його ланок, князі спирались і на досвід інших країн.
В результаті тривалої боротьби Данилові Галиць-кому вдалось подолати угруповання галицьких і перемишльських бояр, які орієнтувались на підтрим-ку Угорського королівства. У 1237-1238 рр. Данило остаточно укріпився в Галичі. Волинь він залишив мо-лодшому братові Василькові, який у всіх важливих справах діяв спільно з Данилом.
В 1245 р. військо Данила Галицького здобуло блискучу перемогу в битві з військом угорського ко-роля та його союзниками коло М.Ярослава на Сяні. Ярославська битва, в якій Данило підтвердив славу хороброго воїна і здібного полководця, надовго зупи-нила агресію угорських феодалів на північ від Карпат. Близько 1250 р. між Данилом і угорським королем Белою налагодились дружні стосунки, які були закріплені шлюбом сина Данила Льва з дочкою Бели Констанцією.
Але спроба організувати достатньо сильний со-юз проти ординців не вдалася. Не маючи змоги виставити достатньо надійний опір переважаючим силам Золотої Орди, Данило був змушений поїхати на переговори до хана Батия в його столицю Сарай (поблизу гирла Волги). Хан прийняв Данила з по-честями, але сучасники розуміли, що ця поїздка означала визнання залежності від орди. „О, гірша будь-якого зла честь татарська!" — написав з цьо-го приводу літописець.
Подальша діяльність Данила засвідчує, що він тільки в крайніх обставинах йшов на підпорядкування орді, щоб тим самим отримати пе-редишку і зібрати сили для вирішальної боротьби. Саме з цією метою було споруджено низку укріпле-них міст, які мали, за словами літопису, бути опорою „проти безбожних татар". Поступово, спершу дуже обережно, Данило знову починає шукати союзників для боротьби з ординцями. В 1254-1255 рр. війська Данила, його брата Василька і сина Лева здобули міста, що піддалися татарам (Болохівські міста в районі Случі і Тетерева), а коли загони хана Курем-си перейшли в контрнаступ, вони були відтіснені в свої кочовища. Однак після приходу 1258 р. величезно-го війська Бурундая Данило і Василько були змушені розібрати укріплення найбільших фортець на доказ того, що вони „мирники" орди. Лише столичний Холм не скорився і зберіг свої фортифікації.
Данило проводив активну зовнішню політику. Після смерті останнього австрійського герцога з ди-настії Бабенбергів син Данила Роман одружився з Гертрудою Бабенберг і з допомогою угорського ко-роля спробував оволодіти герцогським престолом Австрії. Ця спроба була невдалою (в результаті три-валої боротьби з 1282 р. тут укріпилась династія Габсбургів).
Міжнародному авторитетові Данила сприяло вінчання його в 1253 році отриманою від папи Іно-кентія IV королівською короною. Місцем коронації він обрав Дорогичин на Підляшші, щоб підкреслити свої права, на це місто, де свого часу розгромив тев-тонських лицарів. Західноєвропейські хроніки називали Галицьке-Волинське князівство ко-ролівством ще задовго до дорогичинської коронації, тому, надсилаючи в подарунок Данилові корону, па-па рахувався з реальними фактами. Взаємини холмського двора з Римом мали політичний характер.
Якщо на Волині Данило зумів швидко відновити свою владу, то інакше сталося у Галицькій землі. Бояри за традицією вирішили протиставити законному князеві іншого претендента. Для цього вони запросили на престол чернігівського княжича Ростислава, що, зрозуміла річ, не мав коренів у Галичині й неминуче перетворювався на ляльку в боярських руках. Так воно й сталося. Однак Данило з Васильком зібрали велике військо, головну ударну силу якого складали «пешцы», а також рицарська кіннота дружини князя й загони бояр, і завдали поразки Ростиславу під галицьким містом Ярославом улітку 1245 р. Незважаючи на те, що угорський король прислав Ростиславу сильне військо, а галицькі бояри — власні численні й добре озброєні загони, битва принесла повний успіх Данилові, котрий виявив себе талановитим полководцем.
Забезпечивши шляхом переговорів з Батиєм під час поїздки 1245 р. до столиці Орди Сараю свою землю від татарських намісників і сплати постійної данини, Данило Романович зосереджується на