Реферат на тему:

Галицько-Волинське князівство у другій половині XIII — на початку XIV ст.

Незабаром після монголо-татарської навали Данило і Василько повернулися з Угорщини на Волинь, яка була розграбована ординцями. Скориставшись боярськими міжусобицями, Данило зміцнив свою владу. Проте галицькі бояри запросили до себе чернігівського князя Ростислава Михайловича. Данило прогнав його дружинників. Тоді Ростислав, не відмовляючись від своїх претензій на Галичину, в 1242 р. поїхав до Угорщини і оженився на дочці угорського короля Бели IV. У 1244 р. на чолі угорського війська Ростислав розпочав похід на Перемишль, але невдало. У 1245 р., підтримуваний угорськими і польськими феодалами, Ростислав разом з дружинами галицьких бояр розпочав новий похід, захопивши Перемишль і взявши в облогу Ярослав (на р. Сян). Князя Данила підтримували литовський князь Міндовг і мазовецький князь Конрад. Вирішальна битва відбулася 17 серпня 1245 р. Князь Данило здобув перемогу, а Ростислав утік. Це закріпило владу Данила, яка поширилася на всю Галичину, Дорогичинську, Белзьку і Холмську землі. Хани Золотої Орди вважали небезпечним для себе посилення Галицько-Волинського князівства. У 1245 р. до Данила прибули посли від намісника Батия з вимогою: "Віддай Галич!" Щоб не викликати гніву завойовників, Данило вирішив поїхати в Орду. Він змушений був визнати себе васалом хана. Та на відміну від північно-східних руських князівств, які майже цілком залежали від монголо-татар, залежність Галицько-Волинського князівства була меншою. Сюди не приїжджали ханські баскаки, не здійснювався перепис населення. Основний обов'язок князя полягав у тому, щоб під час воєнних походів надавати своє військо у розпорядження ханів і платити данину.

Водночас галицький князь почав шукати шляхи до визволення українських земель від монголо-татарського ярма. Зміцнюючи свою владу, він здійснив кілька походів проти литовського племені ятвагів, яке нападало на Волинь. У 1246 р. галицький князь призначив митрополитом Русі свого ставленика Кирила. Намагаючись зміцнити добрі стосунки із сусідніми країнами, в 1246 р. Данило оженив свого сина Лева на дочці угорського короля Бели IV. У свою чергу, король відмовився підтримувати Ростислава, який все ще претендував на Галицьке князівство. У 1247 р. Данило встановив мирні відносини з мазовецьким, краківським і литовським князями. Зміцнювалися відносини з постійними сусідами. Дочка Данила в 1250 р. вийшла заміж за володимиро-суздальського князя Андрія Ярославича. А коли в 1252 р. князем у Володимирі-на-Клязьмі став Олександр Невський, волинський князь Василько оженився на його сестрі. Основною метою цієї послідовної політики була спільна боротьба проти Золотої Орди.

Зважаючи на те, що значення Галицько-Волинського князівства зросло, Папа Римський намагався поширити в ньому католицизм. У 1246 р. посол Папи Римського Інокентія IV Плано Карпіні провів переговори з Данилом і встановив відносини, які, проте, в 1248 р. були розірвані через те, що папський посланець архієпископ Альберт намагався "викорінити грецькі (тобто православні) звичаї і обряди". У 1252 р. до східних кордонів Галицько-Волинської землі знову наблизилися орди монголо-татар під проводом воєводи Куремси.

Розраховуючи на допомогу Папи Римського, Данило знову відновив переговори з ним і звернувся з проханням про хрестовий похід проти монголо-татар. За це Данило погодився, щоб його володіння перейшли під церковну юрисдикцію Риму і прийняв від Папи королівську корону, якою був коронований у Дорогичині в 1253 р. Тоді ж Інокентій IV проголосив хрестовий похід проти татар і прикликав Польщу, Чехію і Моравію взяти в ньому участь. Проте похід не відбувся, бо феодали цих країн утяглися в боротьбу за австрійське успадкування. Тільки-но Данило з'ясував, що не одержить допомоги від Ватикану, він припинив стосунки з Папою.

У 1254 р. Данило вирішив власними силами воювати проти монголо-татар. Насамперед він здійснив вдалий похід у Литву. У результаті цього походу один його син Роман одержав волость у Білій Русі, а інший — Шварно — оженився на дочці литовського князя Міндовга. Тоді ж було укладено воєнний союз Данила з Міндовгом проти Золотої Орди.

Наприкінці 1254 р. Данило перейшов у наступ проти Куремси і розбив його війська. Князь хотів іти далі й звільнити Київ, але Міндовг розірвав союз із Данилом і виступив проти нього. Протягом 1255-1256 рр. військові сутички з Литвою тривали, волості в Білій Русі були втрачені, а князь Роман Данилович загинув.

У 1259 р. монголо-татарське військо на чолі з Бурундаєм несподівано рушило в Галичину і Волинь. Бурундай наказав князям зруйнувати укріплення міст Володимира-Волинського, Луцька, Кременця, Львова та ін. Галицько-Волинське князівство знову визнало над собою владу ординських ханів.

У 1264 р. князь Данило помер. В українській історіографії його вважають найвидатнішим з усіх правителів західних князівств. Він зумів об'єднати в одну державу землі Галичини і Волині, стримати польську й угорську експансію, домогтися піднесення соціально-економічного й культурного рівня своїх володінь до одного з найвищих у Східній Європі. Не всі його плани увінчались успіхом. Данилові не вдалося втримати Київ і здійснити свою мрію — звільнитися від мон-голо-татарського ярма.

Після смерті Данила Галицько-Волинське князівство перейшло до рук його брата Василька. У Галичині княжили сини Данила: Лев — у Галичі та Перемишлі, Мстислав — у Теребовлі, Шварно — у Белзі та Холмі.

Наприкінці XIII ст. на Галицько-Волинське князівство знову напала Золота Орда, було зруйновано багато міст і сіл. Хани вимагали збільшити данину і брати участь у походах. Лев і Василько не змогли дати відсіч Орді.

У 1270 р. князь Василько