Реферат на тему:

“Генерал Петро Григоренко, дисидент 60-х рр. ХХ ст.”

ПЛАН

1. Становлення П.Григоренка – як людини честі і совісті

2. Свободолюбивий і правдивий виступ генерала.

Його цькування

3. Життя і робота за кордоном

Використана література:

1. Становлення П.Григоренка – як людини честі і совісті

Минуло 97 років від народження і 15 по смерті Петра Григоренко. Отоді про нього згадували, розповідали, писали. А люди все ж не знають. То пригадаймо — хто такий Петро Григорено, оскільки він заслужив вічну пам’ять.

Був Петро Григоренко нашим земляком, народився 16 жовтня 1907 року на Україні - село Борисівка, Приморського району Запорізької області (тоді — північна частина Таврійської губернії). Родовід його по батьковій лінії бере початок у Січі, тобто був Петро Григорович нащадком запорізьких козаків. Але так склалося, що більша частина життя минула за межами України.

По закінченні Харківського політехнічного інституту вступив до Московської військово-інженерної академії, яку закінчив з відзнакою, був направлений в Академію Генерального штабу — і там навчався блискуче. Далі — служба на Далекому Сході (1939-1943), участь у боях з японцями на річці Халхін-Гол. А 1943 року знов опинився на Україні, воював за визволення Вітчизни від гітлерівських окупантів. По війні — викладання у Військовій академії ім. Фрунзе у Москві.

Де б не служив, де б не працював Петро Григорович — скрізь виявляв пречудові здібності, справжній талант науковця й організатора. Не дивно відтак, що був призначений керівником першого в СРСР факультету військової кібернетики. Від 1956 року Петро Григоренко — генерал-майор. І чого йому ще бракувало, що завадило продовжити кар’єру? Совість. Сумління офіцерське й людське. Успадковані від предків чесність і порядність.

2. Свободолюбивий і правдивий виступ генерала.

Його цькування

Захоплений хрущовською «відлигою», авторитетний військовий діяч і науковець піддав прилюдній критиці корупцію в найвищих ешелонах влади.

Щоб краще зрозуміти хід думок П.Григоренко наводимо його нашумівший виступ на черговій партійній конференції в Москві (серпень, 1961):

«Товариші! Я довго думав: піднятися чи не піднятися і порушити спокійний течію конференції, і потім подумав, як Ленін, якби він побажав що-небудь сказати, він обов'язково піднявся б.

Товариші! Проект програми комуністичної партії — документ такого величезного звучання і такої колосальної мобілізуючої сили, що навіть критикувати його не зовсім зручно, але саме це його велике наукове і мобілізуюче звучання зобов'язує кожного з нас поуважніше подивитися в деталях, що потрібно і що можна підказати з'їзду партії, що буде обговорювати цю програму. Я особисто вважаю, що в проекті програми недостатньо повно відпрацьоване питання про шляхи відмирання держави, у питанні про можливість появи культу особистості і про шляхи боротьби за здійснення морального кодексу будівельника комунізму.

Чому я хочу сказати про цьому? Тому що ми завжди повинні звертатися до досвіду. Надумати — це справа не таке складне, усебічно вивчити досвід — це складніше.

Який же ми маємо досвід у питанні про державу і про культ особистості? Сталін устав над партією; це ЦК установив. Більш того, у досвіді нашої партії є випадок, коли у вищого органа влади, партії і держави, виявилася людина, не тільки далекий партії, але ворожий усьому нашому ладу, я маю на увазі Берия. Якби це був один випадок, можна було б не тривожитися, але ми маємо факт, коли інша комуністична партія, що прийшла до влади (Югославія), виявилася під п'ятої в що порвав чи ворожої людини, що змінив склад партії, перетворив цю партію в гіршу, сугубо культосвітню організацію, а не в революційну силу, що боре, і веде країну по шляху капіталізму. І це можна було б вважати випадковістю, але ми маємо факт, коли албанські керівники стають на той же шлях, і ми не маємо сильної, авторитетної албанської партії, що могла б протистояти цьому.

Виникає питання — значить їсти якісь недоліки в самій організації постановки усього справи партії, що дозволяють це. Що відбулося в нашій партії?

Уявіть собі, якщо б вдалося Хрущева знищити як Вознесенського та інших. Адже це чиста випадковість, що в ЦК до моменту смерті Сталіна виявилися сильні люди, здатні підняти партію з ленінською силою. Чиста випадковість, що Сталін помер так рано, він міг жити до 90 років.

Ми схвалюємо проект програми, у якому засуджений культ особистості, але виникає питання: чи всі робиться, щоб культ особистості не повторився, а особистість, може бути, виникне. Якщо Сталін був усе-таки революціонером, може прийти інша особистість.

Я вважаю, що головні шляхи, по яких йшов розвиток культу особистості, це, по-перше те, що скасували партмаксимум, дуже мало повертали на виробництво людей, що забюрократились, послабили боротьбу за чистоту рядів партії. Ви подивитеся, скільки пишуть, що таке-те крався, обманював покупців, а потім повідомляється, що «на так-те накладене партійне, адміністративне стягнення». Так хіба таких людей можна тримати в партії?

Я вважаю, що виступ т. Бірюзова у відношенні позбавлення мене слова не відноситься до ленінських принципів, тому що цей спосіб затиску засуджений. У партії заборонена фракційна боротьба, але в статуті прокламовано, що член партії має право з усіма питаннями звернутися в будь-який орган. Я і виступаю на партійній конференції.

Мої конкретні пропозиції наступні. Підсилити демократизацію виборів і широку змінюваність, відповідальність перед виборцями. Зжити всі умови, що породжують порушення ленінських принципів і норм, зокрема, високі оклади, незмінюваність. Бороти за чистоту рядів партії.

Необхідно прямо записати в програму про боротьбу з