Ще мить - і перемога. Та саме цієї миті хтось розпачливо закричав: "Зрада! Хлопці, потяг відходить! Старшина покидає нас!" І хлопці, повершувшись спинами до ворога, щодуху побігли наздоганяти потяг із старшиною.

"А червоні козаки перелітали через шанці, наздоганяли чорношинельних юнаків, стинали їм голови, рубали руки тим, хто здавався на ласку переможців, розвалювалися навпіл - од плеча до пахвини. Не милували нікого, рубали всіх підряд, наче опудала на учбовому плацу..."

Протягом 5 годин українські підрозділи стримували атаки ворога. Проте незабаром, скориставшись кількаразовою перевагою чисельності, наступаючі зім'яли оборону і почали оточувати українські частини. Розуміючи безвихідність свого становища та небажаючи здаватись в полон ворогові, бійці Студентського Куреня пішли в багнетну атаку і були майже всі знищені. 27 студентів і гімназистів (серед них - Божко - Божинський, М.Лизогуб, О.Попович, В.Шульгин, П.Кольченко, М.Ганкевич, Тарнавський. Соколовський та ін.) були захоплені в полон. Перед стратою гімназист Пипський почав співати гімн "Ще не вмерла Україна", який підхопили всі засуджені на смерть. Після розстрілу більшовики не дозволили місцевим селянам поховати тіла загиблих. Декілька бійців, яким вдалося врятуватись, вночі розібрали залізничну колію і все-таки на кілька днів затримали наступ червоної гвардії. Після звільнення території України від більшовиків, за розпорядженням українського уряду, 19.3.1918 у Києві відбувся урочистий похорон 28 полеглих у бою під Крутами.

Бурхливий людський натовп запруднив усю площу біля Української Центральної Ради. Тут були найвищі посадові особи, духовенство і просто цікаві.

- Ідуть! Ідуть! - Сказав хтось із натовпу.

На чолі процесії крокували київські студенти та гімназисти, за ними на дев'яти повозах везли вісімнадцять сіро-блакитних домовин, покритих чорними китайками, а позаду марширували Січові Стрільці.

- Як браво парадують! - захоплено вигукнув інший.

І майже ніхто не дивився на сіро-блакитні домовини. А хлопців уже не було. Вже не було з нами і більше ніколи не буде цих безвусих студентів, які віддали своє життя за незалежну Україну. І ніхто їх не поверне.

Під час служби Божої і на могилі співав студентський хор під керівництвом О.Кошиця. Траурну промову виголосив М.Грушевський. Загиблих було поховано з військовими почестями на Аскольдовій горі у Києві.

29 січня 1992 року. Київ. Аскольдів цвинтар. Перший день офіційної державності національного синьо-жовтого прапора. Похмурий полудень. Тендітне полум'я свічок. Молебень пам'яті полеглих служать священики УАПЦ. Вперше після стількох літ фізичного й морального терору!

Упокій, Господи, душі цих палких патріотів, які віддали своє життя за нашу незалежну Україну.

У чому ж полягає трагедія Крут? У 1918 році Україні потрібна була сильна армія. Практика стосунків з більшовиками все більше переконувала, що про рівноправність між Україною та Росією годі й думати. Обставини вимагали проголошення незалежності і створення сильної армії, та УНР не приділила цьому належної уваги. І за це краща українська молодь мусила розплатитися своєю кров'ю.

Але ця трагедія, напевне, нас так нічому і не навчила, бо політика нинішнього українського керівництва щодо армії нічим не відрізняється від політики Центральної Ради. Арміні своєчасно не платять грошей, не фінансується розробка нової сучасної зброї. І керівництво не поспішає виправляти становище.

Та не лише силою армії вимірюється безпека країни в сучасному світі. Урок Крут - це ще й нагадування про те, що може статися з державою, котра не дбає належним чином про всі ділянки національної безпеки.