Так думав німецький державний муж, історик і демократ, думки якого лягли в основу німецько-українських стосунків 1918 року; тому представники збройної сили не відважились ввести в У країні німецьку окупацію.

В тому часі широку діяльність розгортала політична консервативна партія «Українська Громада», заснована генералом Павлом Скоропадським. Між її членами були колишні Вільні Козаки і вояки 1-го Українського корпусу, організатором і командиром якого він був. Вони ширили між народом переконання, що тільки «влада сильної руки» може завести лад і порядок і поволі дасть собі раду з втручанням німців у внутрішні справи України. Найкращою формою такої влади в Україні може бути історичне гетьманство, яке ще жило в пам'яті народу.

«Громада» ввійшла в співпрацю з Українськими хліборобами-демократами, які призначили свій конгрес у Києві на 28 квітня 1918 року. Докладніше зіставлення подій другої половини квітня того року вказує, що вже в другому часі німці втратили терпець і були готові на дуже рішучий крок, включно з заведенням воєнного режиму в Україні, але до цього ніяк не хотіли допустити німецькі політичні партії з огляду на міжнародне ускладнення і можливість партизанської війни в Україні.

Німецькі дипломати і генерали почали розмови з генералом Скоропадським, бо їх найбільше інтересувало, чи в випадку державного перевороту він лояльно дотримуватиметься постанов Брестського миру, а при тому домагались скликання Установчих Зборів в Україні, як настане спокійніший час. Вони наполягали, щоб за злочини населення проти союзного війська карали винних їх власні суди; також вимагали скасування Земельних Комітетів, функції яких мали перебрати державні установи. Доки Україна не установить своїх воєнних законів, діятимуть закони союзників. Згідно з миром у Бресті, має бути встановлений товарообмін України з Центральними державами. Право приватної власності має бути повернене, а селяни мають заплатити за забрану землю. Союзники погоджувались на організацію нової української армії.

Ці умови були представлені генералові Скоропадському, а по його обранні на гетьмана його представники, прем'єр-номінат М. Устимович і його товариш Балто, взяли участь у конференції з представниками союзників і там прийняли згадані умови із застереженням до деяких пунктів, пороблених гетьманом, що мали бути вияснені згодом в окремих конвенціях. Притому німці домагалися включення до кабінету членів українських лівих політичних партій, щоб таким способом легше досягнути консолідації краю. Дозвіл на формування української армії був, як рапортував австрійський дипломат, «осолодженням гіркої пілюлі», що її подали гетьманові німецькі союзники.

1.2. Проголошення гетьманської Української держави та громадська реакція на цю подію

Основною соціальною верствою, на яку розраховував спертися в своїх починаннях П.Скоропадський, було міцне заможне та середнє селянство, котре він сподівався перетворити в козацтво, повернувши його до власних історичних коренів. Тому сам факт встановлення своєї тимчасової диктатури він пов'язував з відкриттям Всеукраїнського з'їзду хліборобів-власників, настроєних рішуче проти соціально-економічного курсу Центральної ради. Відкриття з'їзду було намічене на 29 квітня і головувати там мав М.Воронович, активний діяч руху вільного козацтва, один з провідних членів Української громади. На цьому з'їзді П.Скоропадський мав бути обраним гетьманом України і вірні йому невеликі, але дисципліновані й висококваліфіковані військові підрозділи мусили після цього взяти під контроль найважливіші установи Києва, серед них і приміщення Центральної ради по вул. Володимирській, 57. До цього ж дня за активною участю юриста Палтова готувалися оголошені в день перевороту "Грамота до всього українського народу" та "Закон про тимчасовий державний устрій України". За технічну сторону організації військової акції відповідав колишній командуючий 24-ою дивізією в І Українському корпусі, начальник штабу гетьмана генерал-майор Дашкевич-Горбатський.

В останні дні квітня до Києва почали з'їжджатися делегати з'їзду, переважно селяни. Як зазначає П.Скоропадський, якихось розбіжностей між дрібними й великими землевласниками щодо подій, які відбувалися в Україні, не було. Ця єдність поглядів виникла після появи III Універсалу з його заявою про соціалізацію землі. Всіх їх об'єднала ідея захисту права власності і порятунку краю від анархії. Те, що потім писалося і говорилося людьми, вороже настроєними до хліборобського руху, ніби весь цей з'їзд був штучною інсценіровкою, було неправдою. Треба було тільки бачити цей натовп дядьків в сіряках, уважно поставитися до їх настрою, прислухатися до їх розмов, щоб зрозуміти, що це був природний щирий протест дрібного земельного власника проти того наглого порушення його права власності, яке вчинила йому революція. Дрібного і великого власника об'єднали спільна недоля, що їх однаково спіткала" [6, 223].

Такі погляди засвідчують різні спостерігачі тих подій. Так, М.Могилянський підкреслює, що навколо П.Скоропадського згуртувалися всі антисоціалістичні елементи України; від поміщиків – власників великих маєтків, до дрібних земельних власників-селян "хліборобів", усі політичні партії, правіше соціалістів, починаючи від кадетів. Це був досить згуртований антисоціалістичний блок безпартійних різних національностей. За ним пішли і росіяни, і євреї, і українці, і поляки, і кадети, і октябристи. "І що б не казали вороги Скоропадського, в основі організації "хліборобів"... була міцна група справжніх селян-власників, для яких смертельною загрозою був універсал про соціалізацію землі" [6, 224].

Підготовка до здійснення задуму П.Скоропадського розгорталася за наміченим планом лише за тим винятком, що напередодні відкриття хліборобського з'їзду німецькі солдати увійшли до приміщення Центральної ради,