Близько 11 годин ранку 29 квітня 1918 p., коли Центральна рада проводила своє останнє засідання, в приміщенні Київського цирку П.Крутикова (за іншими даними – Шанцера), що стояв на вул. Миколаївській (на тому місці, де тепер знаходиться кінотеатр "Україна") розпочався з'їзд хліборобів-власників.

П.Скоропадський не планував свого обрання на гетьманство в перший день роботи з'їзду, але події розгорталися з надзвичайною швидкістю. За його свідченням, великий зал цирку був переповненим до краю. Тут були прості селяни і "дуже мало людей, одягнених в піджаки, все більше в свитах". Спочатку було заслухано доповіді з місць, "які змальовували розпучливу картину повного хаосу, безправності і без­владності на місцях" [6, 225]. Критика урядової політики ставала все жорстокішою. У своїх промовах делегати висловлювали рішуче незадоволення владою Центральної ради, соціалістичними експериментами і вимагали поновлення приватної власності на землю та утворення міцної державності у формі історичного гетьманату.

П.Скоропадський, враховуючи настрій делегатів, прийняв рішення не відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні, і дав розпорядження вірним йому силам (це було кілька сот людей) негайно приступити до виконання покладених на них завдань, а сам, після того, як його кандидатура на гетьманство зустріла загальну підтримку, взяв слово. Він, за його свідченням, "казав, що владу приймаю, що мені дорога Україна, що владу беру для того, щоб допомогти змученому народові. На закінчення підкреслив, що в хліборобах бачу головну силу України і що у них шукатиму я опертя у всіх потрібних випадках.

Всі учасники та свідки подій у Києві 29 квітня 1918 p. відзначали легкість, з якою відбувся перехід влади від Центральної ради до гетьмана П.Скоропадського. Під час проголошення гетьманства та урочистостей на Софійській площі в другій половині дня військові відділи під, безпосереднім керівництвом Дашкевича-Горбатського, у членів яких була відзнака – біла перев'язь на лівій руці й малинова на правій, за розробленим планом почали займати головні установи міста. Ще до того, як один з таких відділів наблизився до будинку Центральної ради, її члени, після закінчення засідання, розійшлися по своїх домівках "не впевнені в тому, що їм дадуть ночувати вдома. Але ні в цей, ні в наступні дні ніяких арештів не було" [8, 322].

Ніякого опору, навіть спроб опору зміні влади не було, бо Центральна рада не мала ні фізичної, ні моральної підтримки серед населення міста, оскільки на цей час вона викликала своєю політикою повне розчарування селян. Протягом другої половини дня 29 квітня прихильники гетьмана вже заволоділи більшістю установ. Лише біля будинку Центральної ради галичани-січовики, які охороняли його, зустріли їх пострілами й вбили трьох офіцерів. Це були єдині жертви перевороту. Щоб запобігти можливих кривавих інцидентів у П.Скоропадського близько 8 годин вечора з'явився начальник січовиків Є.Коновалець. Він хотів з'ясувати ставлення гетьмана до ідеї розбудови Української держави, і отримавши запевнення, що саме для цього той і бере владу, заспокоївся. З цього дня аж до осені 1918 p. галицькі формування зберігали вірність гетьману.

До другої години ночі були зайняті військове міністерство, міністерство внутрішніх справ та державний банк. Військовий міністр генерал О.Греков кудись зник, а його начальник штабу полковник Сливинський заявив, що переходить на бік гетьмана. Кінний відділ Центральної ради на чолі з полковником Аркасом також прийняв бік нової влади. Після цього П.Скоропадський переїхав до Маріїнського палацу, колишньої резиденції київського генерал-губернатора, де він і провів наступних сім з половиною місяців свого правління.

Про зміну влади в Україні населення повідомили того ж 29 квітня "Грамотою до всього українського народу" та "Законом про тимчасовий державний устрій України". У Грамоті, звертаючись до громадян України, П.Скоропадський та його перший "отаман" (голова) Ради Міністрів М.Устимович перш за все об?рунтовували необхідність встановлення в країні тимчасового авторитарного правління. Наголошувалося, що Україна внаслідок кривавих подій за останній час опинилася на краю загибелі. "Спаслась вона дякуючи могутньому підтриманню Центральних держав", що дало надію на відновлення порядку і економічне відродження. Але нездатність минулого уряду до державного будівництва зумовила поширення анархії й економічної розрухи, що "збільшуються і поширюються з кожним днем". Це викликало необхідність встановлення твердої влади, здатної забезпечити населенню "спокій, закон і можливість творчої праці" [10, 105].

Грамотою проголошувалося, що управління державою гетьман буде здійснювати за допомогою призначеного ним уряду на підставі законів про тимчасовий устрій. Центральна і Мала ради розпускаються і призначені ними державні міністри звільнюються, але всі інші урядовці, що працюють в державних інституціях, залишаються виконувати свої обов'язки. Населення запевняли, що найближчим часом буде видано закон про вибори до Українського Сойму, а до його скликання гетьман має особливі повноваження і буде "твердо стояти на сторожі порядку й законності" [10, 105].

Права приватної власності відновлюються повністю, так само як і "свобода торгу й відчиняється широкий простір приватного підприємництва й ініціативи". Водночас з мстою розв'язання аграрного питання "будуть прийняті міри по відчуженню земель до дійсної їх вартості від великих власників, для наділення земельними участками малоземельних хліборобів". Гарантується забезпечення