гнівні заперечення чергового закордонного "наклепу". Будь-яка згадка про голод стала злочином - за одне те слово карали навіть самих голодуючих. А нагорі Сталін поводився так, наче нічого не було.
І навіть зростання рівня смертності, які сталися, мовляв, через упертість селян, котрі відмовилися належно сіяти та збирати врожай. Поміж усім це було рівнозначне визнанню того, що існувало певне явище, яке дехто, може, й називав голодом, але радянський уряд не був винний у тому, і взагалі все було не так серйозно, як іноді показувала злісна буржуазна пропаганда.
Щодо сталінців із самої московської верхівки, то вони чудово знали про голод. Молотов відвідав українське село наприкінці 1932 року, і окружні урядовці доповідали йому, що хліба не було і населення голодувало.
І врешті відомо, що й сам Сталін був відповідно проінформований. Він регулярно отримував найретельніші зведення про все, що відбувалося в будь-якому куточку країни.
Сталін не квапився. Він міг будь-коли надати допомогу голодуючим районам, але утримувався до пізньої весни 1933 року, аж поки голод не досяг свого жахливого апогею.
Ми не маємо безпосередніх доказів того, що голод планувався Сталіним заздалегідь. Але те, що він - як із самого початку, так і далі - суворо вимагав реалізації курсу, який спричинився до катастрофи, показує, що Сталін вважав голодомор за ефективний і цілком сприйнятний засіб боротьби з українським селянством як "куркульсько-націоналістичним елементом".
Використана література:
Роберт Конквест, "Жнива скорботи", Київ, "Либідь", 1993 р.
Юрій Семенко, "Голод 1933 року в Україні"; Дніпропетровськ - Мюнхен, 1933р.