Реферат на тему:
Грецьке (албанське) козацьке військо 1775-1859 рр.
Історіографія проблеми існування Грецького (Албанського) війська представлена на сьогодні лише короткими повідомленнями довідкового характеру [1], тому розробка та публікація документів з його історії необхідна.
Після закінчення російсько-турецької війни 1768-1774 рр. російський уряд відкликав Балтійську ескадру з Архіпелагу. Багато греків, які мали відчути на собі турецькі репресії за допомогу росіянам під час бойових дій, звернулись до уряду Катерини II з проханням щодо надання їм російського громадянства. Від російського уряду вони одержали дозвіл оселитись у Криму біля фортець Керч і Єнікале та на території майбутнього Ялтинського повіту. В обмін на надання земель, матеріальну допомогу та захист, Імперія одержувала досвідчених у мореплавстві, торгівлі та ремісництві підданих.
При цьому слід зазначити, що далеко не всі греки та албанці, які емігрували до Росії, вступали до складу Албанського війська. У розділі розглядається історія військової служби частини переселенців, що перебували у складі цього формування в останній чверті XVIII ст.
Згідно з "Земським грецьких поселенців установленням" від 28 березня 1775 р. грекам, що бажали переселитись до Росії або вже переселились туди, надавались наступні пільги та гарантії: по-перше, через брак земель біля керченської і єнікальської фортець було вирішено надати грекам-переселенцям п'ять селищ біля Таганрогу по 100 дворів у кожному із розрахунком 1 двір на 4 особи чоловічої статі на 60 десятин (для простих переселенців). Переселенців звільняли від сплати податків на 20 років, а після цього вони повинні були сплачувати до казни по 2,5 коп. за десятину землі щорічно. По-друге, зведення будинків, лікарні, церков, магазинів, казарм, гімназ: для переселенців мало бути здійснене за рахунок державних коштів. По-третє, кожен з переселенців мав одержати одноразово по 12 крб. і харчів на рік за солдатським штатом. Крім того, російський уряд передав грекам рибальські заводи та надав їм право вести торгівлю на всій території держави без будь-яких обмежень. Греків, що служили у російських військах під час війни 1768-1774 рр., взагалі було звільнено від сплати торгових зборів. Переселенці одержали право сприяти виведенню до Росії греків, болгар та албанців, причому за кожну виведену родину агент одержував від казни 5 крб.[2]. Окремі положення документу також стосувались умов несення греками військової служби по охороні нових кордонів Російської імперії.
Серед проблемних питань, які виникають при вивченні історії війська, слід назвати проблему визначення точного часу створення Албанського війська та питання про належність так званого "Албанського дивізіону" до козацьких військ Російської імперії. З цього приводу зазначимо, що характер пільг, наданих албанцям та їх родинам, дозволяє віднести військо до складу козацьких; це підтверджується і тим, що у збірці "Казачьи войска" [3] подаються відомості про військову службу албанців, як козаків. На сьогодні можна стверджувати, що процес юридичного та фактичного оформлення формування тривав з 28 березня 1775 р. до серпня-вересня 1776 р.. коли албанські (грецькі) команди почали нести військову службу. Виходячи зі згаданих вище положень батальйони Албанського війська мали бути сформовані за штатами регулярних відділів російської армії. Водночас командний склад війська був представлений офіцерами з албанців та греків. В мирний час військо підлягало юрисдикції губернатора Азовської губернії, а по час бойових дій знаходилось під командою призначених Військовою колегією вищих військових посадових осіб. Комплектація відділів війська передбачала добровільний вступ і вербування, у разі потреби збільшення його кількісного складу, людей грецької і албанської націй в російських губерніях та за кордоном (Греція, Албанія, Далмація та ін.). Після демобілізації, частіше всього за власним бажанням, рядові Албанського війська мали повертатись до своїх домівок і записуватись до купецького або міщанського стану. Офіцери війська загалом одержували право піти у відставку без збереження їм пенсії. Протягом всього часу військові албанських команд мали нести гарнізонну караульну службу в Таганрозькій фортеці. Лише під час вікриття бойових дій відділи Албанського війська могли бути перекинуті на інші ділянки згідно з вимогами війського часу [4].
Земське правління у селищах, де проходило комплектування команд, передбачало наявність у кожному селищі таких посадових осіб: управитель -1, писар -1, староста - 1. Над всіма п'ятьома селищами повинен був стояти ісправник (з штаб-офіцерів війська) зі штатом підлеглих йому складі одного перекладача та двох писарів. Платня посадовим особам з числа працівників зесмського правління мала надходити з державного кошторису. Звіти про стан речей у громадському врядуванні Албанського війська надсилались ло канцелярії Азовського губернатора [5].
На чолі Албанського війська було призначено майора Анагнаті, а пізніше - майора Чапоні. Одним зі старшин був полковник Ламбро Л. Качіоні. який разом з чином російської служби отримав дачу у 240 десятин землі. Разом з ним до Південної України потрапили Мавроміхайлі, Кокастраті, Коралі, Кандіоті, Геродімато, Мармарікі, Анжіко та представники інших грецьких фамілій. Майже всі вони воювали разом з росшйським флотом проти Туреччини під час війни 1768-1774 рр. Так, у письмовому зверненні до Катерини ІІ (березень 1786 р.) сержант Костянтин Коралі доповідав, що "під час минулої з Портою війни в Архіпелазі вступив я грецьких дворян до служби Вашій Імператорській Величності в 1769 р. з 60 чоловіками волонтерів, яких утримував своїм коштом i знаходився з ними під командою капітана лейтенанта Олександра Паклецькі. Був в походах й боях під містами Короні, Модон, в Наваріном, Лемносом, під містечком Негропонтом в Чесмє при спаленні