Розпочате у Херсоні будівництво російського флоту вимагало присутності там добре обізнаних із морською справою греків. Однак, це загалом суперечило змісту пільг, наданих 28 березня 1775 р. грецьким переселенцям. В рапорті князю Г.О. Потьомкіну від 5 вересня 1781 р. полковник А. Дмитрієв доповідав, що він не отримав дозволу з Петербургу переселити згодних на це греків до Херсону. Вже переселені туди греки, підбурені до проявів непокори і брутальності майором Чапаном (Чапоні) і асесором Вретом, продовжували просити виконання урядом наданих їм шість років тому привілеїв та пільг. Як зазначав сам Антон Дмитрієв, без виконання цих умов росіянам буде марно сподіватись на будь-яку співпрацю з боку грецького населення [16].

З початком російсько-турецької війни 1787-1791 рр. підвищились і вимоги до несення служби греками та албанцями. Багато з них було зараховано до екіпажів Чорноморського флоту. В ордері єпископу Феодосійському і Маріупольському Дорофею від 9 квітня 1790 р. князь Г.О. Потьомкін-Таврійський просив сприяти вступу греків до російської військової служби, в чому єпископу належало переконати і маріупольський цивільний суд [17]. Командам Албанського війська було наказано нести прикордонну варту на чорноморському узбережжі, запобігаючи висадкам турецьких десантів і можливим заворушенням з боку місцевого татарського населення. Крім цього, албанських військових було задіяно у несенні митної служби та карантинах. За наказом російського уряду на турецьких морських комунікаціях знову, як і за часів минулої війни, почали діяти грецькі капери. Напередодні війни 1787-1791 рр. під час подорожі Катерини II Таврідою, з доньок військових Албанського війська та представників грецької адміністрації, було створено так звану "Амазонську роту" (кінний ескадрон) під проводом О. Сарандакі (Шидянської). Цей відділ грав роль символічного почту імператриці на її шляху до Константинополя [18].

Водночас зростання у зв'язку з воєнним часом вимог до переселенців, нерегулярне та неповне фінансування призвели до погіршення стану більшості грецького населення. Так, в ордері князя Г.О. Потьомкіна-Таврійського генералові М. Каховському від 17 січня 1787 р. йшлося про велику кількість хвороб та смертей у військових командах, зокрема в Албанському війську. Саме з цим князь пов'язував факт масової втечі греків човнами до Туреччини [19].

Грецькі переселенці, в тому числі й військові албанських команд, багато зробили для перетворення Півдня України та Криму на майбутню базу російської чорноморсько-середземноморської торгівлі. Вже наприкінці 1770-х-початку 1780-х рр., перебувачи у російському підданстві греки вели торговельні операції зі Стамбулом (Туреччина), Ліворно (Апенінський п-в), Марселем (Франція) та Олександрією (Єгипет). Все це призводило до появи грецьких торгових династій, що збагачуючись самі, підіймали й економіку Півдня України. Певною мірою вони були зобов'язані цим тим пільгам, шо їх попередники, або навіть вони самі одержали від російського уряду за виконувану військову службу у лавах Албанського війська [20].

Нагадуючи російському урядові про обіцяні пільги для переселенців, греки-купці у листі від 2 липня 1782 р. до азовського губернатора генерал-поручика В.О. Черткова просили надати їм право не сплачувати митний збір у повному обсязі, а лише його частину. Причому купецька громада посилалась на раніше подані прохання від 18 грудня 1779 р., 25 липня і 21 грудня 1780 р., від 22 січня і 20 квітня 1781 р. і від 22 лютого 1782 року [21].

Ці заходи російського уряду сприяли більш швидкій інтеграції грецького населення у ділове та громадське життя Російської імперії й України зокрема. Вони також прив'язали економічну і політичну діяльність переселенців до планів російського уряду, створили підвалини для майбутнього втручання Імперії у вирішення долі грецького населення Османської імперії у XIX ст.

Необхідно також визначити, що на шляху до свого розформування (або перетворення на звичайний військовий відділ регулярної російської армії - Р.Ш.) 20 травня 1797 р. Албанське військо пройшло чергу організаційних і структурних перетворень. Ці перетворення відбувались у прямому зв'язку із послабленням військово-політичного протистояння між Росією та Туреччиною навколо Півдня України і Криму - реформування війська у полк, потім - у Грецький піхотний батальйон та його переселення під м. Одесу (с. Олександрівка), ближче до дунайського театру майбутніх бойових дій. (див. док. групи А, Б, В.) Проіснувавши в різному складі до 1859 р., Албанське військо, а точніше його службовці та члени їх родин, заклали підвалини добробуту в регіоні та зробили свій внесок у багату етнокультурну палітру всієї Південної України і Кримського півострова.

Список використаних джерел та літератури:

1. Сафонов С. Остатки греческих легионов в России или ньшешнее население БалаклавыІ (исторический очерк) // Зап. имп. Одес. Об-ва истории й древностей. -О., 1844. - Т. 1. - С. 205-238; Албанское казачье войско // Ю. - СПб., 1911.- С. 239-241; Теохаріді Т.Ю. Грецька військова колонізація на Півдні України наприкінці XVIII та початку XIX ст. // Вісник Одеської комісії краєзнавства при Укр. АН. - 1929. - Ч. 4-5: Секція для вивчення грецької нацменшості. - С. 3-45; Пряхин Ю.Д. Греческие воинские формирования в истории Одессы: причины создания, структура, решаемые задачи // Одесі-200. Матеріали міжнарод. наук.-теоретич. конференції. - О., 1994. - Ч. 1.- С. 129-131, тощо.
2. РДАДА, Ф-16, спр. 689, ч. 1, арк. 213-216 зв.
3. Казачьи войска: хроники гвардейских казачьих частей / Под ред.