своїй території незалежно від профілю. Держплан здійснював лише загальне керівництво, планування та координацію у всесоюзному масштабі. Розробку планів починали на підприємствах, продовжували у раднаргоспах, потім у Держплані республіки і Держплані СРСР. Основними методами планування залишався балансовий. Почали впроваджувати економікоматематичні методи і моделі. За основний показник ефективності господарства приймалося співвідношення приросту національного доходу в порівняних цінах і капітальних вкладень у сферу матеріального виробництва. Проте реформі не підлягали воєнна промисловість та енергетика. Уряд вважав, що реформа допоможе раціональніше використовувати ресурси, подолати галузеву роз'єднаність і відомчі бар'єри.
На території України було створено 11 районів: Київський, Харківський, Львівський, Вінницький, Ворошиловградський, Дніпропетровський, Херсонський, а у 1960 p. — ще три: Кримський, Полтавський, Черкаський. Майже вся промисловість республіки була підпорядкована Раді Міністрів УРСР. У рамках раднаргоспів підприємства або безпосередньо підпорядковувалися галузевим управлінням, або через трести і комбінати. Триланкова система застосовувалась у легкій, м'ясо-молочній, харчовій промисловості. У I960 р. було створено республіканські раднаргоспи, в 1962 p. — Раду народного господарства СРСР і укрупнено районні раднаргоспи. Замість 14 раднаргоспів створено 7.
Використана література:
Економічна історія України і, світу: Підручник/ За ред. Б. Д. Лановика. — К.: Вікар, 1999
Субтельний О. Історія України. – Львів, 2001.
Словник-довідник з історії України. – К., 2003.