РЕФЕРАТ
на тему:
Ідея української державності в суспільно-політичному житті України кінця 18 ст. поч. 20 ст.
ПЛАН
1. Ідеї української державності наприкінці ХVIII ст.
2. Державна українська ідея в творах і діяльності М.Костомарова, В.Антоновича, М.Драгоманова, С.Подолинського та І.Франко
3. Ідея української державності на початку ХХ ст. М.Грушевський та його місце в державотворчих процесах
Ідеї української державності наприкінці XVIII ст.
На основі братської школи в Києві в 30 рр. ХVII ст. був заснований за ініціативою Петра Могили перший вищий навчальний заклад – Києво-Могилянський колегіум, який у ХVII-ХVІІІ ст. (з 1701 р. – Академія) відіграв визначну роль в історії освіти не лише в Україні, а й загалом у Росії та інших слов‘янських народів.
Засновник колегіуму П.Могила єдину силу, яку можна, протистави-ти загарбницьким планам польських феодалів, убачав у православній церкві. Тому і розвивав ідею її верховенства, хоч окремі його думки і розходяться з цією ідеєю. Ідеальним володарем він вважав сильного православного царя, який повинен бути вірним православ'ю і богу, від якого одержав владу і перед яким звітує. Погляди П.Могили на співвідношення церкви і держави по-різному сприймали і розвивали інші діячі колегіуму, зокрема Л.Баранович, Ї.Гізель, І.Галятовський, С.Яворський та ін.
Все своє життя Л.Баранович вів боротьбу проти національно-релігійного гніту з боку панської Польщі та татаро-турецьких загарбників. У суспільно-політичних поглядах Барановича відбиті інтереси не лише прогресивних кіл панівного класу, а й певною мірою інтереси простого люду. Він піддає критиці окремі вади сучасної йому дійсності, протестує проти жорстокого ставлення до селян, засуджує ворожнечу між козацькою старшиною і духовенством, свавілля духовної і світської знаті.
Найбільше соціальне зло для українського народу Л.Баранович вбачає в агресивних діях Польщі, Туреччини і Криму, прагне примирити, здружити слов‘янські народи і спрямувати їх на спільну боротьбу проти загарбників.
Видатний філософ, вчений, письменник Ф.Прокопович, окрім усіх інших вчень, велику увагу зосереджував на проблемах теорії держави і права. Ґрунтуючись на теорії природного права і суспільного договору, він першим у Росії створив теорію освіченого абсолютизму. Вона сприяла реформам Петра І, але ставила абсолютного монарха як верховного носія державної влади над усіма громадянськими законами і виправдовувала усі його дії.
Вся історія нашого народу, починаючи з Київської Русі і йдучи далі до козаччини й Запорізької Січі, а ще далі – до всіх суспільних рухів, є виявом його демократизму. Своє перше юридичне осмислення, оформлення і втілення цей ідеал знайшов у Конституції Пилипа Орлика (1710 р.). Хоча вона і не була втілена в життя, проте стала документом, який вперше в історії України на юридичному ґрунті фіксував постанови, які кладуться в основу державно-політичного устрою. Перше місце у Конституції 1710 р. посідала проблема взаємин міх гетьманом і народом. У ній знайшла своє втілення українська державна ідея, бо фактично йшлося про продовження традицій Запорізької Січі.
П.Орлик написав також дуже важливу працю “Вивід прав України”, присвячений охороні національно-державних прав України перед європейськими урядами того часу, де він писав, що російські царі та їх генерали неправдою і хитрощами захопили фактичну владу в Україні і почали командувати, мов господарі. П.Орлик з усього цього робить висновок, що Московський Двір належить уважати за узурпатора України, а тому ті, що дбають про інтерес цілої Європи і кожної її держави зокрема, дуже легко зрозуміють небезпеку для свободи Європи від такої агресивної держави . Актуально звучить ця думка і сьогодні.
2. Державна українська ідея в творах і діяльності М.Костомарова, В.Антоновича, М.Драгоманова, С.Подолинського та І.Франко
Одним з перших українських державотворчих ідеологів дореволюційної доби був Микола Костомаров (1817-1885). Він уперше застосував при дослідженні процесів державного життя нашого народу наукові методи аналізу та наукові концепції тих шкіл, які вже існували й здобули визнання у європейській науці. Крім того, він був не тільки вченим, але й політиком – практиком, одним з ідеологів Кирило-Мефодіївського товариства.
Думки М.Костомарова про федерацію, республіканський лад, громадські свободи, що складали його політичну концепцію, були обґрунтовані ним у програмі Кирило-мефодіївців та окремих статтях. Кирило-мефодіївці закликали всіх слов‘ян об‘єднатися, але так, щоб кожен народ утворив свою суверенну республіку, незалежну від інших, збудовану на демократичних засадах.
Для досягнення своєї стратегічної мети – побудови незалежної української держави вони ставили перед собою конкретні завдання: 1) поширення ідей християнського громадського устрою, свободи і рівності; 2) наближення до народу, пізнання його життя та потреб; 3) розвиток української мови та культури; 4) проповідь ідей повної соціальної рівності та ін.
Дослідженням суспільно-політичної історії України займались також такі видатні вчені і громадські діячі, як В.Антонович та М.Драгоманов.
Політичний світогляд В.Антоновича сформувався під впливом двох основних чинників: праць французьких енциклопедистів з яких перейнявся ідеями демократії, вірою в можливість вічного поліпшення життя; ідей Кирило-мефодіївців. Ідею служіння українському народові вчений проніс крізь усе своє життя, назавжди залишившись прихильником народоправства і федералізму. У своїх історичних дослідженнях того часу він засуджував з позицій демократії і народоправства “польську добу” української історії з її пануванням шляхетського стану і експлуатацією “недержавних” народностей, у тому числі й українців. Проте, на відміну від М.Костомарова, Антонович взагалі негативно оцінював державність як елемент життя суспільства.
Невід‘ємною практикою українського народу він вважав його вроджену нездатність і нелюбов до державного життя, протиставляв державі з її регламентацією та апаратом, політикою державності для державності апофеоз вільної творчої суспільності. Радикалізм народницької методології В.Антоновича його учень М.Грушевський пояснював трьома історичними
