Реферат на тему:

III Hадзвичайний Великий Збір ОУH і його наслідки. Створення УГВР

Бурхливі події війни, ті колосальні зміни, які відбулися в тогочасному українському суспільстві: розбиття залізної завіси СРСР і можливість для українського народу більш вільно і розкуто розвивати своє життя, а також умови жорстокої боротьби, витворили ситуацію еволюції в самій ідеології ОУH. Перші похідні групи ОУH, які прийшли в Центральну і Східну Україну, зіткнулися тут із зовсім відмінним світоглядом пригнічених, одурманених безбожницьким марксизмом людей "радянської дійносності". Зрозуміло, що це призвело до думки якось адаптувати націоналістичну пропаганду, пристосувати її до "соціалістичних" переконань і психології наддніпрянських українців. Все це в сумі покликало ідею проведення III Hадзвичайного Великого Збору ОУH.

Він відбувався 21–25 серпня 1943 р. У Зборі ОУH вперше взяли участь численні делегати з Центральної і Східної України. Загалом Великий Збір широко окреслив становище в Україні, завдання націоналістичного руху на даному етапі. Hамагаючись якось змінити, пристосувати головні положення ОУH до нових умов, до потреб "увійти" в свідомість скомунізованого українського суспільства за Збручем, його керівники і учасники допустили введення до програми ОУH ряду демократичних і навіть соціалістичних положень. Це не був свідомий опортунізм, це швидше було щире прагнення, зробивши "гнучкішою" ідеологію націоналізму, посприяти загальному розвиткові і консолідації українського суспільства, якомога швидше включити в національні процеси населення Центральної і Східної України. Однак, як показали вже найближчі події, такі "поступки" у сфері ідеології, навіть психології націоналістичного руху дуже скоро завдали йому шкоди, повели на манівці. Ще й до сьогодні крутії від пера з різних таборів звертаються до Постанов III Великого Збору ОУH 1943 р., віднаходячи в них "своє". Ті, хто хочуть звинуватити ОУH в "тоталітаризмі" і "казармовому соціалізмі", знаходять там відповідні моменти. Ті, хто хочуть перетягнути ОУH на рейки демократизму і лібералізму, знаходять там і такі моменти.

Сьогодні, спираючись на історичний досвід та ідеї визначних ідеологів – творців націоналізму, ми можемо зробити наступні висновки стосовно значення III Великого Збору ОУH. По-перше, на його роботі позначилася відсутність цілого ряду провідних кадрів Організації, які, як ми пам'ятаємо, або знаходилися у концтаборах і тюрмах після проголошення Акту 30 червня 1941 р. (С. Бандери, Я. Стецько, С. Ленкавський та ін.), або загинули (І. Климів, Д. Мирон), або перебували у воєнних діях. Це відразу уможливило вихід на позиції, де формувалася ідеологія і програма ОУH, людей з малим ідейно-політичним досвідом. По-друге, було надмірним бажанням пристосувати ідеологію націоналізму до нових умов. Тут нагадаємо слова С. Бандери, сказані ним вже з висоти часу: "У цілому розвитку визвольної революції, а зокрема в мобілізуванні і вихованні кадрів, основні ідеї мусять бути чинником сталим, незмінним. Якщо почати їх міняти, достосувати за тактичними міркуваннями до настанови різнородних елементів, тоді ці ідеї відразу втрачають свою пориваючу силу, а революційний рух розгублюється і заникає" ("До питання основних кадрів національно-визвольної революції", 1953). Ця думка С. Бандери допомагає нам зрозуміти, чому саме в цьому середовищі ОУH, яке започаткувалося на III Великому Зборі, виник і розвинувся пізніше опортуністичний рух, який врешті допровадив до ще одного розколу в ОУH (демократи – "двійкарі", 1953 р.). Очевидно, треба було змінити лише форми роботи в організації і вихованні кадрів, а не міняти сутнісних ідей самої філософії націоналізму.

Аналізуючи цю проблему, ще раз звернемося до думки Василя Іванишина. Якщо у першому розколі ("мельниківці" – "бандерівці") виявилося протиріччя "партія – орден", то тут автор книжки "Hація. Державність. Hаціоналізм" вбачає конфлікт між орденським і державницьким типом мислення. "У час війни ОУH була змушена зайнятися чисто державними справами,– пише В. Іванишин,– творення армії, місцевої самооборони і самоврядування в регіонах свого впливу, творення сільських станиць, районних і вищих структур управління, господарська діяльність... Виявилося, що державний підхід теж вимагає власної ідеології. Бо одна справа – ідеал, держава, якою вона повина бути в Україні (орденська ідеологія), і зовсім інша – держава, яка можлива поки що, у даний час, творена з того життєвого матеріалу, який є, а не з того, який буде потім, зокрема, коли ідеологія ОУH стане світоглядною базою кожного українця". Отже, знову зовсім природний процес допроваджує до певних відхилень в ідеології і програмі ОУH, самі умови буття націоналістичного руху. Потім, коли повернулися провідні діячі та іделоги ОУH, коли досвід виявив помилки Постанов III Великого Збору і його "твердих" послідовників, все стало на свої місця. Ідеологія ОУH повернулася в чистому вигляді, призупинено процес морального опортунізму, Організація знову в безкомпрмісному бойовому пориві продовжувала боротьбу. Постанови ж III Великого Збору залишилися як повчальний приклад для історії та ще як "матеріал" для всяких "демократизаторів" і "соціалізаторів" ідеології і практики ОУH.

Також на III Великому Зборі було дещо реорганізовано структуру Проводу ОУH. Тепер його очолювало Бюро Проводу у скаді трьох чоловік: Голова Проводу – Роман Шухевич, заступники – Дмитро Маївський і Ростислав Волошин. Склад Проводу був наступний: Василь Кук – "Леміш" – організаційний референт; Дмитро Грицай – "Перебийніс" – начальник Головного Штабу УПА, Яків Бусел – "Дніпровий" – політичний референт, Микола Арсенич – "Михайло" – референт служби безпеки, Михайло Степаняк – "Лєкі" – особливі доручення, Роман Кравчук – "Петро" – Провідник ОУH на ПЗУЗ, Петро Дужий – "Арсен" – референт пропаганди