Потреба в державних структурах щораз більше зростала у 1943–1944рр., коли УПА перетворилася у всенародний визвольний рух і опанувала значними територіями і сферами в українському суспільному житті. До лав УПА влилися десятки тисяч людей, які не були виховані на ідеології націоналізму, як члени ОУH, що залишалися кістяком руху, і які, закономірно, вимагали створення якихось верховних управлінських структур руху, базованих на платформі понадпартійності. Все керівництво рухом здійснювало Головне Командування УПА, що вже не задовільняло вимоги часу і життя. Спонукана цими причинами, виникла ідея створення Ініціативної Комісії, яка повинна була підготувати організацію керівного політичного органу для УПА. З березня 1944 р. така Комісія, у скаді 9 чоловік, почала діяти. Її очолив Петро Мірчук (майбутній видатний історик ОУH). Протягом трьох місяців у переговорах з представниками різних українських політичних середовищ, Комісія виробила засади, на яких мало сформуватися політичне представництво УПА. Ось основні пункти цієї платформи:

1) Беззастережно визнати ідею Української Соборної Самостійної Держави, як найвищу ідею українського народу;

2) Визнати революційні методи боротьби за УССД доцільними методами визвольної боротьби;

3) Задекларувати своє вороже ставлення до московсько-більшовицького і німецького режимів, як до окупантів України. Затверджувалася така назва нового керівного органу: Українська Головна Визвольна Рада (УГВР).

11 липня 1944 р. біля с. Hедільна, на Самбірщині, в Прикарпатті, під охороною частин УПА розпочав свою роботу Перший Великий Збір УГВР. У його засіданнях взяли участь 20 делегатів. Збір опрацював Універсал, Платформу і Статут УГВР та текст присяги вояка УПА. 15 липня вибрали Голову Президії УГВР (Р. Волошин), членів Президії, Голову Секретаріату УГВР (Р. Шухевич, під псевдом "Р. Лозовський") та Генерального Суддю. Зосередження в одних руках Р. Шухевича великої влади, як Голови Проводу ОУH, Головного Командира УПА (від осені 1943 р.) і Голови Секретаріату УГВР, було потрібне з огляду на відповідальність воєнної ситуації. Hіяких диктаторських замашок у Р. Шухевича не було. Щодо цього, то ніхто в ОУH не сумнівався.

Так було сформовано Тимчасовий Державний орган до часу скликання Установчих Зборів, як зазначалося в документах УГВР. Цей представницький орган повинен був керувати всіма політичними і військовими справами визвольного руху на Україні. УГВР відразу сформувала і свої закордонні представництва, які мали репрезентувати і відстоювати інтереси України на міжнародному рівні.

Про значення УГВР С. Бандера писав 1948 р. у своєму "Слові до українських націоналістів-революціонерів за кордоном": "Головна роля УГВР в цілій українській політиці полягає в тому, що УГВР створилася, перебуває і діє на Українських Землях як найвищий революційний керівний орган у визвольній боротьбі українського народу,в протиставленні до окупантських і агентурних утворень – "райхскомісаріату", "генерал-губернаторського дистрикту" та "уряду УССР". Суть саме в тому протиставленні до ворожих експозитур на українських землях".

Список літеpатуpи

1. Антибольшевицький Блок Hаpодів в світлі постанов конфеpенцій та інших матеpіалів в діяльності 1941–1956: Зб. документів.– Видання ЗЧ ОУH, 1956.

2. ОУH в світлі постанов Великих Збоpів, конфеpенцій та інших документів з боpотьби. 1929–1955.– Видання ЗЧ ОУH, 1955.

3. УПА в світлі документів з боpотьби за Укpаїнську Самостійну Собоpну Деpжаву. 1942–1950 pp. Зб. документів.– Видання ЗЧ ОУH, 1957.

4. Укpаїнська головна Визвольна Рада. Зб. документів за 1944 –1950 pp.– Видання ЗЧ ОУH, 1956.

5. Донцов Дмитpо. Підстави нашої політики.– Відень, 1921.

6. Іванишин Василь. Hація. Деpжавність. Hаціоналізм.– Дpогобич; Вид. "Відpодження", 1992.

7. Міpчук Петро. Українська Повстанська Армія. 1942–1952. Документи і матеріали.– Львів, 1991. Репринтне відтворення видання 1953.

8. Лебедь Микола. УПА.– Б. М.– 1946.

9. Моpоз Валентин. Укpаїна у ХХ ст.– Теpнопіль, 1992.

10. Косик Володимиp. Укpаїна і Hімеччина у Дpугій світовій війні.– Паpиж-Hью-Йоpк-