Реферат на тему:

Історія соборності України

План

1. Історія становлення державності України.

2. Т. Г. Шевченко — народний поет.

3. Сьогодення України і погляд у майбутнє.

24 серпня 1991 р. позачергова сесія Верховної Ради прийняла Акт проголошення незалежності України. Цей день відкрив нову еру в історії України. Таке рішення було вистраждане багатьма поколіннями українського народу.

Історія становлення державності завжди складна і заплутана. Кожен народ пройшов довгий шлях з війнами, горем та втратами. Але історія українського народу найтяжча і найболючіша, адже збудована вона була на кістках тих, хто не жалів себе у боротьбі за соборність України.

Історія будь-якого народу містить періоди, які є вирішальними і доленосними у його житті та розвитку. Такими періодами для України були: розквіт Київської Русі, боротьба з татаро-монгольською навалою, Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, перші спроби державотворення у 1917–1919 рр. і переломні події 1991 року, пов’язані з виходом України із складу СРСР. Саме низка цих періодів і призвела до становлення України, як незалежної держави. Це були періоди, коли розміреність плину суспільного життя поступається місцем виплескові суспільної активності, коли життя виходить з берегів традиційних норм та уявлень, а усталені стереотипи суспільної свідомості й моралі втрачають свою незаперечність, поступаються місцем якісно новим уявленням та нормам. Природно, з часом вир подій вщухає, повертається ритм і врівноваженість суспільного життя. Проте такі виплески не минають безслідно. Їх наслідком стає зміна історичних епох — одна, що віджила своє, поступається місцем іншій — новій.

Доленосні події 1991 р. кардинально змінили історичну долю українського народу й після кількох століть підневільного, бездержавного існування вивели його на шлях самостійного розвитку, побудови національної держави.

Полум’яним українським патріотом був Тарас Григорович Шевченко. Його заклик — „свою Україну любіть” — вирвався з самого серця, як найзаповітніше слово. Одним із найглибших у світовій ліриці виявів любові до рідного краю справедливо вважається поезія „Мені однаково” із трагічним, потрясаючим закінченням:

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, зблудять...

Ох, не однаково мені.

Немов пророк , він передбачав, що неорганізований народний протест, не виявлений до кінця народний гнів збереться над Російською імперією, як грандіозна хмара. Він попереджав панів:

Схаменіться! Будьте люди,

Бо лихо вам буде!

Розкуються незабаром

Заковані люди,

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори!

І потече сторінками

Кров у синє море

Дітей ваших…

Він передбачав бурхливий протест і гнів, що віками визрівав у глибинах народних мас.

Україна у творчості Шевченка — це передусім волелюбний народ, героїчна визвольна боротьба, душевна краса поборників волі. Поет перший в українській літературі на весь голос сказав про велич, красу народної любові до Вітчизни, як символу волелюбності.

І прекрасно усвідомлював Шевченко свою роль як воістину народного поета, як речника свого народу:

Возвеличу

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово.

Т. Г. Шевченку була властива свідомість покликання свого, свого права говорити від імені народу, свого творчого обов’язку перед народом.

22 січня 2003 р. ми відзначали 84 річницю акту злуки УНР і ЗУНР. Цей акт являє собою символ соборності України, тобто єдності і неподільності. Вже у незалежній Україні цю акцію було повторено. Ми й досі зберігаємо у наших серцях той день, коли живий ланцюг людей з’єднав Львів і Київ.

З проголошенням незалежності України розпочався перехідний період, в який потрібно досягти докорінних перетворень в усіх сферах життя, нового ступеня суспільного розвитку:

в політичній сфері передбачається перейти від тоталітарної системи до демократії;

в економічній — від командно-директивної до ринкової економіки;

у соціальній сфері — „людини-гвинтика”, яка неусипно контролювалася системою радянської влади, до активного творця власної долі;

у гуманітарній — від класових до загальнолюдських цінностей;

у міжнародній — від політики конфронтації радянських часів до інтеграції в міжнародне співтовариство.

Перше десятиліття відбудови незалежної держави було надзвичайно важким випробуванням для українського народу. В цей час проявилися всі ознаки глибокої економічної кризи, що не могли не вплинути на зміни в соціальній структурі суспільства, загострення усього комплексу соціальних проблем. Але незважаючи на усе це, я вірю, і досвід попередніх років доводить, що волелюбний український народ здолає всі труднощі на шляху до свого становлення, наша країна стане могутньою незалежною державою.