Також не відставала Київська Русь у галузі науки. Так, першим відомим нам в світовій історії вченим-медиком була княгиня Євпраксія — Зоя. Онучка Володимира Мономаха, вона народилася в 1108 р., одержала добру освіту, ціка-вилася народною медициною. В юному віці з успіхом по-чала лікувати хворих, за що в народі одержала назву "Доб-родії". В 1122 р. виходить заміж за візантійського царя Іоана Комнена, прийнявши під час коронації ім'я Зоя. Переїзд до Візантії дав можливість Євпраксії—Зої доповнювати та поглиблювати свої знання в галузі медицини. З давніх часів у Візантії працювало немало видатних лікарів.

Саме у Візантії були закладені перші лікарні при мона-стирях і запроваджена систематична наука медицини в школах, причому також викладалися анатомія, фізіологія, фармація, токсикологія, загальна патологія, терапія, аку-шерство, гінекологія на рівні тогочасних пізнань.

Поєднавши набуті знання з власним досвідом лікуван-ня хворих, Євпраксія написала грецькою мовою трактат "Алімма" (Мазі). Трактат служив своєрідною енцик-лопедією медичних знань. Написана ця праця у 30-х ро-ках XII ст. вона знаходиться в бібліотеці Лоренцо Медічі у Флоренції. Цей великий рукопис складається з 5 частин та 29 розділів. У перших трьох частинах книги висвітлю-ються питання загальної патології, загальної діагностики, загальної гігієни, гігієни жінки та дитини, а дві останні присвячені лікуванню різних хвороб.

Феномен незвичайного злету культури України-Руси по-яснюється тісними зв'язками з Візантією, країнами Європи, Хозарією. Хоча їхній вплив був вагомим, але не вирішальним. Щоб досягти значних успіхів у мистецтві, архітектурі, літе-ратурі, щоб зерна інших культур могли зростати в новому середовищі, вони мали лягти в добрий грунт, яким був ду-ховний та матеріальний світ східних слов'ян.

У той же час високий рівень культури України-Руси впливав на розвиток культур сусідніх народів. Так, описан-ня давньоруських літописів і сам процес літописання простежуються у хроніках Матвея Паризького, польських та литовських хроністів. Величезним був вплив київського фрескового живопису на розпис храмів Польщі, Чехії, Готланду. Культура Русі в усіх її проявах показала свою яскраву самобутність, заклала підвалини для подальшого розвитку культури України пізнього середньовіччя.

Неймовірно тяжкою для українського народу була пер-ша половина XV ст. через щорічні напади татарських орд. Цей фактор негативно позначився на економічному і культурному розвитку України. Однак не варто забувати, що стримування татарських орд на території України давало хорошу нагоду для розвитку інших західноєвропейських держав. Хто знає, як розвивалися зараз країни Євросоюзу, коли б на їх території так часто зявлялися татарських орди, як на теренах України.

3. Український вклад в світову історію

після розпаду Київської Русі

Розвиток української культури в XIV — першій по-ловині XVII ст. органічно пов'язаний з історичними обста-винами, що мали місце на землях України, яка входила тоді до Великого князівства Литовського.

Але і в скрутні часи знаходилися сили і люди, які розвивали українську науку та духовність. Значення і рівень вищої освіти в Україні підняв Петро Мо-гила, об'єднавши в 1632 р. школу Києво-Печерської лаври з братською школою і створивши навчальний заклад, який стали називати Києво-Могилянським колегіумом, а пізні-ше, з 1694 р., Києво-Могилянською академією. Новий нав-чальний заклад мав за основу західноєвропейський зразок.

У цьому навчальному закладі викладалися арифметика, граматика, музика, нотний спів, геометрія, астрономія, грецька, латинська та польська мови. Щорічно в академії навчалося близько тисячі учнів як з України, так і з Біло-русії, Молдови, Сербії, Чорногорії, Болгарії, Греції та інших країн. Вчилося багато росіян, зокрема Михайло Ломоносов. У 1698 р. цар Петро наказав патріархові: "Священни-ки у нас ставятся, грамоти мало умеют ... й для того в обучение хотя бы послать 10 человек в Киев в школы".

Києво-Могилянська академія була не лише освітнім, а й науковим центром. Професори, як свідчать нотатки лекцій Йосипа Горбацького в 1639—1640 рр. та Інокентія Гізеля в 1645—1647 рр. ("Підручник логіки" та "Загальний нарис філософії"), не обмежувались лише викладом кон-цепцій, загальноприйнятих у тогочасній європейській науці, а ще самостійно розробляли проблеми логіки, пси-хології та інших наук.

Та основна заслуга цього навчального закладу полягала в тому, що українці вже в XVII ст. мали свою вищу школу, яка здобула визнання у всьому слов'янському світі, демон-струвала зв'язок української культури із західноєвропейсь-кою, сприйняла ідеї гуманізму, Реформації і Просвітницт-ва, стала віддзеркаленням демократизму українського сус-пільства та здійснила величезний вклад у справу формування української еліти.

Визвольна війна (1648—1654) змінила не тільки полі-тичний статус України, але й основи культурного розвитку суспільства. В нових умовах культура розвивалася під охо-роною держави.Оскільки в державі провідні позиції посіли козаки і козаць-ка старшина, за межами України утверджувалося поняття про українців як про "козацьку націю". Постать героя-козака, захисника Вітчизни, надовго стала провідним об-разом українського пісенного фольклору, героїчного епо-су, народного малярства, а козацька тема — головною і в українській національній історіографії.

Незабаром, після смерті гетьмана Богдана Хмельниць-кого, настала доба, яку історики назвали Руїною. Було все: і криваві конфлікти у колах козацької старшини, і спус-тошливі війни Росії, Польщі й Туреччини за Україну, і татарські напади, і на довершення остаточний поділ основ-ного масиву українських земель на Правобережжя, яке залишилося під владою Польщі, і Лівобережжя, де україн-ська козацька держава опинилась у васальній залежності від Росії, а згодом була зведена на рівень автономної провінції та врешті-решт позбавлена будь-якого самовря-дування. Буковина тоді перебувала у складі Молдавського князівства — васала Туреччини, а на Закарпатті господа-рювали угорські магнати.