Особливо цей вплив поширився після 1654 р., тобто після Переяславської угоди, але ще до того, в 1649 р. цар Олексій запросив з України вчених людей надрукувати в Москві справну Біблію.

А в 1664 р. прибув до Москви українець Семен Полоць-кий, покликаний туди вчити царевичів Олексія і Федора та царівну Софію; навчав він і царевича Петра.

Українські книжки "посунули" на Москву ще більше за людей. Книжки до читання, книжки церковні, шкільні під-ручники, наукові твори — все це йшло з України в Моск-ву. Сила-силенна українських книжок була в бібліотеках царів, патріархів, єпископів, бояр і навіть у простих гра-мотних людей.

Вплив український відбився на будівництві, малюванні, на одежі, співах, на музиці, правництві та літературі.

До Москви їздили наші ковалі, гончарі, шапкарі, шевці, масловари, селітровари, злотники, кахлярі.

У другій половині XVII ст. український вплив позначив-ся в друкарстві, навіть у дрібних деталях. Так, у Москві в друкованих книжках спершу нумерація була на аркушах, і тільки потім, під впливом українських книгарів стали ну-мерувати кожну сторінку; так само далі стали відривати в друкованих книжках слово від слова, а до того їх було дру-ковано вкупі, навіть знак переносу слів (дефіс) запозичи-ли у нас. Заголовок книжки в Москві любили ставити з кінця, і тільки під нашим впливом вже друкували ці заго-ловки з початку книжки.

Українці багато зробили і для нової московської літера-тури. На чолі цієї літератури стояв українець Ф. Прокопович. Так званий класицизм в московську літературу був за-несений з України. Також українці в XVII—XVIIIст. роз-несли по Московщині свої драматичні твори і заснували театри. Так, українці ставили свої п'єси і утворили шкіль-ні театри в Казані, Тобольську, Новгороді, Смоленську.

Навіть поряд із зросійщенням у XVIII ст. український вплив на Москву не зменшився. Вплив цей у XVIII ст. позначився на всім державнім житті.

Українці заклали в Москві Слов'яно-греко-латинську академію на зразок своєї в Києві, і вчителів у цю московську академію протягом усього XVIII ст. набирали з українців.

Про український вплив на Москву професор П.А.Безсонов писав: "Пришельцы (малороссы) заняли здесь самые видные й влиятельные места, от иерархов до управлення консисторий, ... от воспитателей семьи царской до настоятелей монастырей, до ректоров, префектов й учителей йми же прозктированых школ..."

Українська держава в кінці XVIII ст. впала перед насту-пом краще мілітарне і економічно зорганізованої Москов-ської держави, але все те, що український народ створив за недовгий час своєї державності, не пропало, а залиши-лось у спадщину наступним поколінням.

Про високий рівень освіти в Україні свідчать іноземні автори. Так, арабський мандрівник Павло Алепський, який побував в Україні в 1653—1656 рр., писав: "У країні козаків усі діти вміють читати, навіть сироти".

XVIII ст. українська молодь все частіше виїжджає за кор-дон. Багато українців навчалось у Лейпцігу, Кенігсберзі, Страсбурзі та інших містах. Через цих вихованців західних шкіл приходили в Україну нові культурні віяння.

4. Українська історії з другої половини XVIII ст. і до наших днів

Багата українська культура з другої половини XVIII ст. почала виявляти ознаки занепаду. Поезія великого Тараса "перевернула свідо-мість" багатьох молодих галичан. Видані 1859р. в Лейпцігу деякі нецензуровані вірші Т.Шевченка вперше потрапили в Галичину і вразили душі молоді, "як щось зовсім нове і нечуване". Т. Шевченко завершив процес формування новітньої української духовності. Він визначив характер, зміст, проблематику, систему ціннісних орієнтирів нашої культури, дав могутній поштовх розвитку усіх її видів і форм: мови, літератури, образотворчого мистецтва, театру, філософсько-етичного вчення тощо.

У шевченківській моделі культури був закладений вели-чезний заряд народних морально-етичних і духовних цінно-стей, який дав можливість українському народові вистоя-ти у найтяжчих випробуваннях. Українська культура в таких умовах виявляла дивовиж-ну життєздатність, оскільки була невід'ємним явищем істо-ричного поступу. Цю свою нездоланність вона унаочнила двома процесами: по-перше, об'єднанням навколо шев-ченківського ядра всіх здорових сил нації (М. Драгоманов, О. Духнович, Ю. Федькович, С. Воробкевич) і, по-друге, рятівним виходом не лише за межі Росії, але й на культуру слов'янських та багатьох інших європейських народів.

Центром національного відродження в Україні був Хар-ківський університет. Незважаючи на тотальну русифікацію, університети висунули цілу когорту вчених зі світовим ім'ям у галузі природничих та технічних наук, таких, як П. Тутківський, Д. Заболотний, М. Гамалія, І. Пулюй, І. Горбачевський, С. Тимошенко — аж до геніального В. Вернадського. Щодо гуманітарних наук, то рівень і світовий престиж визначи-ли, насамперед, українці: М. Костомаров, М. Драгоманов, В. Антонович, О. Потебня, М. Дашкевич, Ф. Вовк. У галузі філософії з'являються праці П. Юркевича, С. Гогоцького, галицького філософа К. Ганкевича.

Чи не головною науковою подією того часу була участь членів "Київської громади" у діяльності Південно-російсь-кого відділення "Русского географического общества" (1873—1876 рр.). Підсумком експедиції стало семитомне наукове дослідження, яке б могло скласти честь найсла-ветнішій європейській академії того часу. Тут були зібрані і досліджені документи з усіх сфер буття українського на-роду — про природу, географію, історію краю. У виданні взяли активну участь