— це, без-перечно, історія та культура європейського типу. А тому в українській національній історії та культурі так чітко виступає європейський інди-відуалізм. Від антів і волинян VI ст. крізь княжу добу, крізь козаччину і аж до XX ст. завжди, коли народ мав нагоду ви-явити свою політичну волю, він виявляв одну і ту ж харак-терну рису: схильність віддавати перевагу індивідуальній сво-боді над інтересами держави, схильність наділяти вищою владою віче (раду) і ревно пильнувати дії своїх вождів.
Україна внесла чимало до загальносвітової історії. Щоправда предки зробили в цьому плані дещо більше, ніж сучасники. Але ще не вечір. Хочеться вірити, що Україна ще не сказала своє останнє слово в світовій історі
ї.
Використана література
1. О.Д.Бойко. Історія України. – К., 1999.
2. В.Й.Борисенко. Курс української історії. – К., 1998.
3. В.І.Семененко, Л.О.Радченко. Історія України. – Харків, 2000.
4. Б.Лановик, Р.Матейко, З.Матисякевич. Історія України. – К., 2000.
5. К.І.Рибалка. Історія України. – Ч.І. – К., 1994.
6. Н.Яковенко. Нарис історії України. З найдавніших часів до кінця XVIII ст. – К., 1977.
7. Історія України. Під редакцією Ю.Зайцева. – Львів, 1997.
8. М.Котляр, С.Кульчицький. Довідник з історії України. – К., 1996.
9. Довідник з історії України. За ред. І.В.Підкови, Р.М.Шуста. Вид. в 3 томах. –Т.І. – К., 1993; – Т.2. – К., 1995; – Т.3. – К., 1999.
10. В.Ф. Верстюк, О.М.Дзюба, В.Ф.Репринцев. Історія України від найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний довідник. – К., 1995.