У середині XVI ст. у козаків за дніпровськими порогами вже існувала певна організація — кош. Козаки, які залишилися у коші, складали його гарнізон, який мав гармати, човни тощо. Заснування козаками коша за дніпровськими порогами слід вважати нічим іншим, як утворенням Запорізької Січі, яка фактично об'єднала досі розрізнені дрібні козацькі січі й поклала початок новому етапу у формуванні козацької верстви.

Для всіх, ким би вони не були, звідки і коли б не прийшли до Запоріжжя, доступ до Січі був вільним. Прийняті до лав запо-різького козацтва зараховувались за власним бажанням до одного із 38 січових куренів. Під час запису до куреня змінювалося прізвище і надавалось будь-яке нове ім'я, яке часто характеризувало людину перш за все зовнішнє. Це робилось для того, щоб приховати минуле прийнятих до Січі. Новачок ставав справжнім козаком лише тоді, коли осягав усі правила, умів підпорядковуватись кошовому отама-ну, старшині і всьому товариству. У відносинах між козаками брався до уваги не вік, а час вступу до Січі: хто вступив раніше, той мав перевагу над тими, хто вступив пізніше. Тому останній називав першого "батьком", а перший останнього — "сином".

Вступ до Січі і вихід з неї були вільними. Ніякого певного часу перебування у Січі не встановлювалося: кожний мав змогу вийти з неї, якщо буде потреба.

Таким було військо запорізьких козаків. В цілому воно поді-лялось на січових і волосних козаків: перші власне і являли собою справжній цвіт козацтва. Це були люди нежонаті. Тих, хто відзна-чався у боях, давно служив у війську, мав інші заслуги, звали "лицарством" або "товариством". Вони із свого середовища обира-ли старшину, одержували грошове і хлібне забезпечення, брали участь у розподілі здобичі і вирішували всі справи війська. Частина козацтва, що постійно залишалась у Січі по куренях, поділялася на "старше і молодше" і складала козацьке військо у власному розу-мінні цього слова.

Взагалі запорожців наприкінці XVI ст. налічувалося 5—6 тис., із них десята частина, постійно змінюючись, служила січовою залогою, в той час як інші брали участь у походах чи займались мирним промислом.

Від "лицарства" різко відрізнялося сімейне козацтво, їх також допускали у Запоріжжя, однак, вони не мали права проживати на території Січі. Вони селилися на її околицях: в запорізьких степах, по хуторах, де займалися хліборобством, скотарством, торгівлею, ремеслом і промислами. Звалися вони підлеглими посполитих січо-вих козаків, "сиднями", "гніздюками". Узяті разом, вони складали одне військо.

Істотною рисою Запорізької Січі були формальна рівність козацтва і демократизм його суспільної організації. Зовнішнім проявом цього виступала військова рада, народне віче. На цій раді були присутні усі січові козаки, починаючи від січової старшини і закінчуючи простою "сіромою". Тут панувала рівноправність:

кожний користувався рівним правом голосу, мав змогу пропонува-ти свої плани і пропозиції, але те, що затверджено радою, було обов'язковим для всіх.

Таким чином, утворення Запорізької Січі, куди масами стікалися покріпачені селяни, підривало польське магнатське шляхетсь-ке землеволодіння в Україні, загрожувало пануванню польських і литовських кріпосників. Запорізька Січ стояла на чолі боротьби українського народу проти феодального та іноземного гноблення.

Козацьке самоврядування. Запорізька Січ у своєму складі мала поділ — військовий і територіальний, у відповідності з яким і буду-валося управління нею. Як військо, запорізька громада поділялася на 38 куренів, а територіальне — спочатку на п'ять, згодом на вісім паланок. Слід мати на увазі, що у запорізьких козаків слово "курінь" вживалося у двох значеннях: по-перше, як житло; по-друге, як самостійна частина війська. Термін "паланка" також мав два зна-чення — невелика фортеця і певна частина території Запорізької Січі.

Найвищим органом козацького самоврядування, який вирішу-вав найважливіші питання, були загальні або, як їх частіше назива-ли, військові ради. Збиралися вони регулярно у точно визначені строки — 1 січня і 1 жовтня кожного року. Козацька рада збиралася і в інші строки, коли на те була воля товариства. На військових радах вирішувалися усі найважливіші питання життя Запорізької Січі: оголошувалася війна і укладався мир, об'являлися військові походи, каралися злісні злочинці, щорічно переділялися поміж куренями землі, річки, озера, ліси, рибні лови тощо, обиралася і зміщалася козацька старшина.

Крім загальних військових рад, у запорізьких козаків були ще й ради по куреням, які частіше звалися "сходками". Курінні сходки збиралися у разі потреби для вирішення дрібних справ, термінових питань, а також таємних справ.

Були ще сходки по паланкам. Вони розглядали переважно дрібні господарські спори, оскільки населення паланок складалося з нежонатих козаків, які займалися господарством.

На Запоріжжі склалася своя адміністрація. Найважливішими її ланками у другій половині XVI — на початку XVII ст. були військові начальники — кошовий отаман, військовий суддя, військовий ота-ман, військовий писар, курінний отаман; військові чиновники — булавничий, хорунжий, довбиш, пушкар, гармаш, тлумач, шафар, канцеляристи; похідні і паланкові начальники-полковник, писар, осавул.

Кошовий отаман, військовий суддя і військовий писар склада-ли так звану військову старшину. Вони обиралися військовою радою 1 січня і перебували на посаді один рік. До числа військової старшини інколи включалися курінні отамани. У мирний час вій-ськова старшина