РЕФЕРАТ

на тему:

“Історико-культурна праця М. Грушевського”

Вступ

Національно-державне відродження, яке переживає Україна на сучасному етапі, тенденції трансформації суспільної свідомості, духовного оновлення й політичного розкріпачення її громадянства посилюють увагу широкого загалу до історії молодої країни, а разом з тим стимулюють пошук у минулому історичних паралелей процесам та явищам сьогодення. У цьому контексті не випадковим є підвищений інтерес до українського відродження кінця ХІХ – початку ХХ ст. – епохи найближче генетично спорідненої з національним ренесансом нашого часу.

Саме тому, нам важливо звертатися до історичної спадщини видатних діячів українського національного відродження України цього періоду, творча спадщина яких набуває особливого значення, є постать Михайла Сергійовича Грушевського, адже саме завдяки його інтелектуальному потенціалу, невтомній праці та невсипучій енергії український рух з вузькокорпоративного перетворюється у масовий і стає вагомим чинником європейського суспільно-політичного процесу.

Вчений і політичний мислитель європейського масштабу, послідовний демократ і гуманіст, один із ініціаторів та ідеологів українського відродження, який поставив його на наукову основу, а разом з тим був і одним із провідних теоретиків у з’ясуванні й вирішенні національних питань і проблем, він вніс багато нового й оригінального у справу пробудження і формування національної свідомості нашого народу, українського державного відродження в ХХ ст. не вдовольнившись кар’єрою “кабінетного вченого”, він увійшов у світову історію водночас і як визначна політична фігура, талановитий громадський діяч, непересічний організатор і, взагалі, багатомірно обдарована особистість, універсалізму якої можна тільки щиро дивуватися.

Волею долі йому довелося жити й творити на зломі двох століть і двох епох в історії українського національного відродження, ділити себе між двома частинами порізнених державними кордонами українських земель і уникати уваги поліційних органів двох велетенських європейських імперій. Але й ці непрості обставини не перешкодили йому стати одним з найвидатніших фундаторів української державності, провідним ідеологом української соборності, неперевершеним координатором українського науково-культурного і суспільно-політичного життя кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Багатоаспектна творча діяльність М.Грушевського являє значний інтерес для сьогодення. Зацікавлення нею великою мірою зумовлене практичною цінністю досвіду громадсько-політичної та наукової діяльності М.Грушевського 1894-1914 рр., 1917-1918 рр. та наявністю широких можливостей його використання на сучасному етапі національно-державної розбудови України.

В анналах української історіографії Михайло Сергійович Грушевський історик і організатор українського наукового життя, а в історії України він виступає як один з провідних суспільно-політичних діячів і батько першої української держави ХХ ст. Діяльності цього великого патріарха нової української науки притаманний широкий діапазон і багатогранність. Не було жодної помітної ділянки суспільного життя, в якій він безпосередньо чи опосередковано не брав би участі.

М.Грушевський є однією з головних постатей українського національного самоствердження в новітній історії України. Неоцінима й немеркнуча його заслуга перед українським народом.

1. Основні етапи формування суспільно-політичних поглядів М.Грушевського. Початки його трудової діяльності

Формування суспільно-політичних поглядів особистості – складний і довготривалий процес, який дуже важко вкласти у конкретні хронологічні рамки. Між тим основну вагу у ньому мають молоді роки, коли моделюється каркас суспільно-політичного світобачення людини й освоєння соціальної дійсності та засвоєння суспільно-політичних знань і досвіду проходить надзвичайно швидкими темпами. Винятково важливе значення мав цей період і для М.Грушевського, система суспільно-політичних поглядів якого набрала зрілої форми ще у дуже молодому віці.

Михайло Сергійович Грушевський народився 29 вересня 1866 р. в інтелігентній українській родині, тісно пов’язаній родинними зв’язками з духовним станом.

Під благотворним впливом сімейної атмосфери любов’ю до української мови, літератури, традицій та звичаїв переймається Михайло. Особливу роль у пробудженні його національної самосвідомості відіграв батько, який, за словами сина, не бувши активним українцем у теперішньому розумінню, але відзначаючись поетичними почуття відчував живу красу українського життя і традицій. Поступово у Михайла вироблялося загострене чуття до всього українського.

Шкільна освіта у Тифліській гімназії була перейнята неповагою до національних почуттів гімназистів і М.Грушевський повною мірою відчув це на собі. Українська вимова робила його об’єктом насмішок та глумління як серед вчителів, так і серед учнів, однак цей психологічний фактор не пробуджував у школяра почуттів меншевартості, а радше спонукав його до самоізоляції й самостійного студіювання українознавчої літератури.

Серед робіт, що неабияк позначилися на політичному світобаченні молодого М.Грушевського, безперечно, слід згадати просякнуті національним колоритом збірники українських народних пісень М.Максимовича, М.Драгоманова, В.Антоновича, А.Метлинського та “Історію Нової Січі” А.Скальковського. Важливе значення для кристалізації політичного світогляду мали праці М.Костомарова “Дві руські народності” та “Думки про федеративний початок давньої Русі”. Провідні ідеї цих праць – імператив федералізму та концепція окремішності української нації – посівши визначне місце у системі політичного світобачення М.Грушевського ще у гімназійні роки, не зміцнюються і не втрачають своєї актуальності у більш зрілому віці.

Вважаючи видавничу і літературну діяльність вагомими елементами національного відродження Михайло вирішив докласти своїх зусиль до праці на цій ниві. На жаль, свої юнацькі плани видавничої роботи йому так і не вдалося. Але вже у 1883 р., з-під його пера з явились перші прозові і віршовані твори, що повною мірою відбивали і політичні погляди автора.

Важливо підкреслити, однак, що патріотизм не перешкоджав критично оцінювати українське національне життя. Крізь “райдужну призму своєї любові до України” юнак бачив багато незавидних рис, властивих українському характеру. А такими, як на його думку, були: бідність, п’янство низькопоклонство перед сильними, намагання вийти зі свого середовища.

Батько Грушевського, підтримуючи в синові потяг до українознавства, передплатив йому новий літературний журнал цього напрямку – “Київську