Навчання М.Грушевського на історико-філологічному факультеті Київського університету припало на часи, коли за цим вузом закріпилася репутація “неблагонадійного”. В 1884 р., тобто за два роки до вступу в університет Грушевського, тут відбулись студентські заворушення на знак протесту проти введення в дію нового університетського статуту, який практично зводив нанівець колишню вузівську автономію. Вони співпали зі святкування 50-ої річниці заснування університету і тому набули широкого розголосу.

Під час навчання в університеті вперше набула актуального змісту проблематика соціального характеру, мабуть, не без впливу дослідника соціально-економічної історії І.В.Лучицького.

Однак найбільший вплив на М.Грушевського у Київському університеті мав його науковий керівник – професор В.Б.Антонович, за яким у 80-ті роки закріпилася слава авторитетного спеціаліста у галузі історії і водночас визначного ватажка українофільського руху. В.Б.Антонович зумів прищепити своєму учневі деякі суспільно-політичні ідеї та історико-світоглядні позиції. Молодий історик успадкував від свого вчителя, в першу чергу, його народництво. Основні елементи цієї теорії дуже чітко виявилися в ранніх історичних працях Михайла Грушевського.

Ймовірно, що саме В.Б.Антонович наприкінці 1888 р. познайомив М.Грушевського з найактивнішим українським діячем на Наддніпрянщині О.Кониським. Факт знайомства засвідчує запис у щоденнику М.Грушевського від 10 грудня 1888 р.: “Мене докоряє Л., що ховаюсь, без жертв не можна, що він про мене чув од Олександра Яковича Кониського”.

М.Грушевський поділяв концепцію історичної школи і найбільше моделі його суспільно-політичних поглядів у той час відповідала теорія одного з представників цього напряму – бельгійського економіста В.-Е.Лавале. на йог думку, ідеал суспільного життя реалізується у вільному союзі общин, які самоуправляються, а найкраще способом уникнення конфліктів між державою і демократією є широка децентралізація і федералізм.

Таким чином, у формуванні суспільно-політичних поглядів М.Грушевського можна виділити два періоди. Перший охоплює дитячі роки і час навчання в Тифліській гімназії. Вирішальними чинниками формування суспільно-політичних поглядів на цьому етапі виступають родинне оточення й українознавча література, які спрямовують виховання в національне русло. Другий етап – університетський охоплює 1886-1894 рр. На ньому політичний світогляд М.Грушевського формується, головним чином, під впливом Київської Громади викладацького середовища та самоосвіти. Цей період характеризується зміцнення у світобаченні М.Грушевського трьох провідних моментів – ліберального, соціального і національного, які відіграють неабияку роль у його подальшій політичній діяльності.

Михайло Грушевський залучився до українського громадського життя у той критичний момент коли в українстві в Росії, приреченому на принизливе нелегальне існування, почався процес розмежування сил. Ще всередині 80-х років ХІХ ст. у Київській Громаді відбувся розкол, внаслідок якого виділилося два угруповання – помірковане і радикальне. Перше об’єднувалося навколо В.Антоновича, О.Кониського, В.Вовка-Карачевського, які віддавали переваги нелегальній культурно-просвітницькій діяльності й підтримували контакти з галицькими народовцями. Переважна ж більшість громад належала до радикального угруповання, представники якого вважали найефективнішим способом боротьби за інтереси українського народу безкомпромісну опозиційну політику щодо центральних та місцевих органів влади Росії та Австро-Угорщини, а своїми політичними союзниками галицьких радикалів.

Між тим 22 травня 1894 р. М.Грушевський успішно захистив магістерську дисертацію на тему “Барскоє староство. Історичні нариси XV-XVIII ст.”

Початок науково-організаційної діяльності Грушевського, власне, й припадає на час його переїзду до Львова в зв’язку з призначенням у 1894 р. на посаду професора історії у Львівському університеті.

Українофільські погляди М.Грушевського притягували українське студентсво. На лекції до молодого професора записалися всі, хто зачисляв себе до українства, крім студентів-теологів, яким для відвідування дисциплін, що читалися на інших факультетах, потрібен був спеціальний дозвіл.

М.Грушевський прагнув, щоб курс вітчизняної історії зайняв належне місце й у підготовці майбутніх народних проповідників. Щоправда, добиватися дозволу студентам-теологам слухати його лекції доведеться цілих три роки.

Відвідування лекцій М.Грушевського, безперечно, послужило згуртуванню української молоді у Львівському університеті.

Титанічна праця М.Грушевського на ниві національно-культурного відродження Галичини зосереджувалася навколо проблем розбудови національної науки та культури. Вона охоплювала науково-організаторську, видавничу та культурно-просвітницьку діяльність.

Особливе значення для творчого зростання Грушевського як дослідника та вченого мало Наукове товариство ім. Шевченка. Саме тут особливою мірою проявився його блискучий талант наукового організатора, який мав не тільки підрядне значення для його досліджень, але також в цілому глобальне значення для формування національної науки. Грушевський опрацьовував свою концепцію відродження української науки на базі західної гуманітарної культури, керуючись при цьому ідеями філософського позитивізму.

Чимало зробив Михайло Грушевський для розвитку і збільшення періодичних та серійних видань НТШ.

Серед наукових видань НТШ унікальні монографії, джерельні матеріали, десятки книг, всього понад 1170 томів. За ініціативою Грушевського на спільному засіданні історико-філософської і філологічних секцій 15 січня 1896 р. утворено окрему Археографічну Комісію, яка взяла на себе обов’язок збирання і видання історичних джерел і літературних пам’яток. Історичні матеріали Комісія видавала серії “Жерела до історії України-Руси”, яких вийшло 11 томів. У перші роки діяльності Комісії головну роль вів Михайло Грушевський. Крім “Жерел до історії України-Руси”, Археологічна Комісія видавала ще “Пам’ятки українсько-руської мови і літератури”, які служили для видання літописних історико-літературних пам’яток і пам’яток історії освіти, церкви і культури. До 1914 р. було надруковано 7 томів.

Михайло Сергійович Грушевський був ініціатором організації бібліотечної справи