Як став "російським" Крим

500 років українському військовому флоту

Кампанії імператорських російських військ в Румунії та Болгарії були не такими "переможними", як про це пишуть російські історики. Річ у тім, що імператорські ґенерали та старші офіцери не були достатньо знайомі з майбутнім театром воєнних дій в Молдавії та Валахії: вони не знали точної топоґрафії, клімату, точного розташування населених пунктів, глибин рік та узбережжя Чорного моря. А без таких знань вже на той час воювати не можна було.

Всередині лютого 1771 року імператриця Катерина II скликала в Петербурзі таємну військову раду і порушила там питання - де і в кого добути всі ці необхідні для бойових дій дані.

Ґенерал-прокурор імперії князь Вязємський, який був присутній на раді, кинув репліку, в якій запропонував доручити вирішити це делікатне питання кошовому Запорізької Січі. Ініціатива завжди каралася - імператриця доручила ґенерал-прокуророві відписати на Січ. 28 лютого того ж таки року ґенерал-прокурор надіслав листа на Запорізьку Січ та 11 березня 1771 року його отримав кошовий Калнишевський.

До докладного листа князя Вязємського рукою імператриці було зроблено приписку (дехто пише, що була окрема записка від неї - особисто кошовому): "Чи не можна із Січі Запорізької, повз Очаків і Кінбурн, пройти човнами у Чорне море й звідти у Дунай чи хоча б до Акермана?" А в листі ґенерал-прокурора було повністю розписано завдання цієї, як тепер кажуть, "далекобійної розвідки по тилах супротивника".

Запорожцям пропонували - саме пропонували, а не наказували - провести розвідувальну операцію в тилу супротивника, описавши при цьому театр майбутніх воєнних дій як у районі Кінбурна, Очакова, Акермана, так і за течією ріки Дунай. Вказувалося на те, що операція ця таємна й що по її закінченню командувач цією розвідкою повинен надіслати до столиці відомості у вигляді дорожнього журналу. А з цією метою на кожну "чайку" дати по писарю, який би зміг описати і замалювати карту того району, за яким йшла розвідка: які вітри були, їх напрямок, їх мінливість, яка глибина моря і річки біля фортець супротивника; які береги, круті вони чи пологі, чи є обмілини або коси і як далеко ті заходять у море, де глибоко, а де мілко; чи є броди; які населені пункти по берегах, де можна стати на привал. Далі князь Вязємський писав про те, що по прибутті до Акермана чи Килії всі писарі з судовими журналами повинні були дістатися до царських військ, звідти, - "швидким алюром" прибути до столиці й таємно бути в нього, ґенерал-прокурора. А флотилія мала б продовжувати розвідку, чергуючи її з бойовими діями. Прочитавши послання зі столиці, кошовий скликав Раду.

11 квітня 1771 року на загальній Військовій Раді Січі для експедиції був обраний полковник морської піхоти Яків Сидловський, який вже 16 квітня вирушив униз по Дніпру на 19 морських "чайках", маючи з собою морську піхоту, плазунів та писарів. Запорожці добре виконали завдання й до Петербурґу у вересні надійшли всі судові журнали цієї таємної експедиції. Єдиним документом, який дійшов до сучасників, був звіт полковника Якова Сидловського Кошу, який також був виконаний у вигляді судового журналу й датований 24 вересня 1771 року. В Килії Сидловський відпустив писарів під охороною плазунів з судовими журналами у столицю, а сам, із своїми морськими піхотинцями та "чайками", продовжував діяти на Дунаї, допомагаючи царським ґенералам у бойових акціях. Писарі, діставшися столиці, прибули до ґенерал-прокурора, - з усіх судових журналів був складений один і був представлений князем Вязємським на закрите, таємне засідання Сенату.

Відомості, отримані царськими ґенералами, були настільки цінними, що Катерина надіслала на Січ спеціальну вдячну грамоту, датовану 22 лютого 1772 року, але в ній немає жодного слова про те, за що така похвала імператриці. Окрім імператриці, кошовому Петру Калнишевському сам ґенерал-прокурор надіслав таємного листа, в якому, дякуючи за виконане доручення, називаючи кошового "Государю мій, Петро Іванович", просив вислати на Дунай ще морської піхоти близько 1000 запорожців у розпорядження адмірала-анґлійця Нолліса (Нольса), який перебував на імператорській службі. Князь надсилав гроші на побудову флоту і нагородні за похід. Однак і цим справа не закінчилася. Катерина внесла до Сенату указ про запровадження медалі "За виявлені у війську заслуги 1771 року", але і в цьому разі імператриця жодним словом не обмовилася про те, за що "цю медаль давали". Операція була настільки секретною і таємною, що аж до останнього часу ніхто й не знав про те, кому "ця медаль" призначалася. У 1992 році дослідники А.Кузнецов та Н.Чепурнов видали книгу "Нагородна медаль", але й там медаль ця приписувалася походові ґенерала Вейсмана у жовтні того ж таки пам'ятного року. Вірогідніше, що дослідники просто не мали уявлення про те, що ще два роки тому, тобто в 1990 році, відомий дослідник-фалерист Всевлодов довів таки те, що "цю медаль" було виготовлено лише кількістю 1000 штук і носили на голубій андріївській стрічці на честь морського подвига і що вона цілком була призначена для нагородження козацької морської піхоти хороброго розвідника-полковника Якова Сидловського. Морські піхотинці одержали срібні медалі розміром з "рубльовика", а полковники - золоті, більшого розміру, іменні. Це була настільки рідкісна нагорода, що, мабуть, існує вона в наш час лише на портретах козацьких полковників, які дійшли до нас,