Така історія про "далекобійну козацьку розвідку" полковника Якова Сидловського та героїчної запорізької морської піхоти. Це була перша і єдина нагорода запорізькій морській піхоті. Пізніше, за бої під Кінбурном, Очаковим, у водах Очаківського лиману і при Ізмаїлі, - користь імператорських російських військ, - хрести і медалі були "загальними" і вважалося, що козаки - суть "воїни російської держави" і розділяти це ні до чого.

Імперія вже вела війну обома флангами: на Кавказькому напрямку, в Фанагорії, на Кубані та по західному узбережжю Чорного моря, просуваючись у Молдавії та Валахії. Дві могутні російські імперські руки тяглися до Босфору й Дарданеллів, аби, схопивши за "горло" ці протоки, задушити Оттоманську Порту та вийти до Середземного моря. Тому операція Якова Сидловського, що дала чудовий базовий матеріал для подальшого просування західним узбережжям Чорного моря, вважається першим ударом по Криму. Вона забезпечила російським імператорським ґенералам свободу дій на своєму правому фланзі ґіґантського фронту імперії проти султанської Туреччини.

Катерина II розуміла, що Крим можна буде взяти лише в тому разі, якщо порушаться комунікації противника на Чорноморському, правому фланзі, і будуть відрізані від Криму фортеці Очаків та Кінбурн.

А поки що запорізька морська піхота билася по ріках та в Очаківському лимані, забезпечуючи дії царських військ на правому фланзі двобою двох ґіґантів, які прагнули до панування на Чорному морі та узбережжі, - Імператорської Росії та Оттоманської Туреччини.

Ходи в Крим, та й сам півострів козаки знали не гірше від татарів. Тому саме на запорожців і лягла важка ноша аванґарду імператорських російських військ у захопленні Криму. Запорожці ходили походами і в сам Крим, і на узбережжя, брали з бою прибережні міста, але завдання заволодіти Кримом ніхто з уславлених запорізьких полководців собі не ставив. В основному, це були акції проти нападів кримських ханів на південні кордони України.

Можливо, що участь Криму була вирішена на тій самій воєнній раді в імператорській столиці, на якій вирішувався і похід Якова Сидловського.

Так чи інакше, але 2 березня 1771 року кошовий Петро Іванович Калнишевський отримав грамоту Катерини II, в якій було вказано про те, що він повинен дати під командою полковника Опанаса Федоровича, на прізвисько Колпак, - 500 відбірних "доброкінних" запорожців, які знають місцевість до Перекопу і після Перекопу.

Катерина II знала Колпака як талановитого полководця, українського шляхтича з роду Магденків, колишнього полковника паланки на річці Орелі, яка найбільш постраждала від татарського нападу в 1769 році. Кошовий, розпорядившись відібрати по 14 найкращих вершників з кожного куреня, вручив над ними командування полковникові Опанасу Колпаку. Запорожці поступили у розпорядження корпусу князя Долгорукова, в авангард, яким командував князь Прозоровський.

Та у квітні того ж самого 1771 року імператорська російська армія залишила Дике Поле, перейшла річку Дніпро і взяла курс на Крим. Армія рухалася швидко, просуваючись по володіннях Запорізької Січі, і вже 16 травня 1771 року запорожці Колпака разом з корпусом князя Прозоровського стояли бівуаком (табором) на річці Кінські води.

Від того дня надійшов наказ князя Долгорукого і Колпак пішов аванґардом попереду корпусу князя Прозоровського на Крим.

В гирло річки Білозерки Колпак прийшов 21 травня 1771 року, а там, залишивши в таборі свій обоз та артилерію з прикриттям 200 козаків, сам з 300 вершниками вирушив у глибоку розвіку: необхідно було дізнатися досконально про кінноту супротивника. Треба сказати про те, що окрім запорожців в аванґарді князя Прозоровського були й донські козаки. Донці, прийнявши помилково запорожців за татар, доповіли про це Прозоровському і той терміново запросив Колпака.

Однак запорізький полковник вже форсував Сиваш, надіславши донесення про те, що прісна вода і покоси, а також татарські поля не зачеплені і армія може сміливо рухатися далі до Перекопу.

Колпак оточив своїми пікетами Перекоп та 11 червня того ж року російський аванґард вже підійшов до міста. У ніч наступного дня осавул Кобеляка з козаками сповзли у рів перед стінами Перекопу та обміряли його на прохання Прозорвського. Вранці супротивник зробив вилазку з фортеці, але був відбитий і сховався за її стінами.

Прозоровський вирішив не атакувати фортецю "в лоб", а обійти її з боку Сиваша. Запорожці знайшли броди. Вночі з 13 по 14 червня 1771 року Колпак провів своє військо через броди, пройшов на правий фланг і прикрив його, у той час, як головні сили імператорської російської армії атакували фортецю Перекоп з боку моря.

Хан з тридцятьма тисячами вершників прийшов на допомогу Перекопу.

Поки російські солдати атакували фортецю, Колпак зі 100 вершниками пішов уперед Євпаторійською дорогою на комунікації супротивника. Тим часом кримський хан потрапив із своїм військом в оточення і лише небагато хто з ним прорвалися вглиб півострова, у гори.

А Колпак із запорожцями пішов на Кафу 26 червня, а 28 червня 1771 року до Кафи підійшли й російські частини. Біля Кам'яного мосту запорожці билися з супротивником. Вони оточили гарнізон, який вийшов з фортеці. Частина гарнізону все-таки потрапила у місто і кинулася до кораблів, які почали підтримувати вогнем з фортеці тих, хто відступав. Російська піхота відхлинула від стін. Колпак кинувся в галоп із своїми ординарцями до Прозоровського. Він показав князеві на гору, яка панувала над Кафою. Прозоровський віддав наказ і артилерія з'явилася на горі.