Поряд з гарматами, котрі становили найціннішу частину озброєння у цейхаузі, в інвентарях подаються допоміжні засоби до обслуговування артилерії, амуніція, ручна зброя, будівельні знаряддя та інші предмети. Багато з цих речей вироблялось місцевими ремісниками і допроваджувалось у цейхауз. При цейхаузах також уктримувались ремісники, котрі ремонтували артилерійські лафети і допоміжне знаряддя: ковалі, теслі та інші. Традиція утримання постійних ремісничих бригад в українських арсеналах започаткувалася ще з 1630-х років.

Деякі предмети, як і гармати, і порох, перевозились до Кам’янця з інших українських арсеналів, а також з Варшави. Ян Вітте вважав за краще залишити без артилерії фортеці Білу Церкву і Окопи Св. Троїці, але за їхній рахунок забезпечити Кам’янець. Перевозились до Кам’янця і львівські гармати. В інвентарі львівського цейхауза 1724 року, зробленого поручником артилерії Д. Птицьким, знаходились гармати 1655 року з написом “Georgius Stephanus Dei gratia Princeps et Palatinus Terrarum Moldaviae”. Інші – з гербами імператора Рудольфа і роком 1586. Пізніше вони були перевезені до Кам’янця і знаходились там навіть в 1789 році. Крім того, до кам’янецького арсеналу потрапляли гармати у вигляді дарунків приватних осіб: кн. Любомирського, київського каштеляна, коронної стольникової. Дві гармати з першої партії 1766 року мали пізніше виготовлений напис: “Dziao darowane do fortecy Kamieca Podolskiego od Jzefa de Witte genera majora emploiowanego, teje fortecy komendanta 1786”. Юзеф Вітте ще з початку 1760-х років служив у чині капітана в Кам’янці (Див. вище).

Віленський арсенал знаходився в ще гіршому стані, а кам’янецька ливарня – у руїнах. В 1772 році вона взагалі перестала функціонувати. К. Гурський наводить дані, що з 1765 до 1779 року у Варшаві відлито всього 28 гармат, 7 гранатників і 21 мортиру.

Далі розвиток артилерії був затриманий, а забезпечення арсеналу в Кам’янці погіршилось через події Барської конфедерації, в яких той розділ зброї не відігравав ніякої ролі. Єдине, - на початку війни полковник Ян Вітте отримав наказ за першою потребою з артилерією стати під командування Дзідушинського. Але того не сталося.

На початку 1770-х років завершується перший період систематичного поповнення кам’янецького арсеналу новим артилерійським парком. Власне, цьому періоду і присвячена дана стаття. Другий період розпочався з кінця 1770-х років і підсумком його є інвентар кам’янецького арсеналу 1789 року

Після подій Барської конфедерації, погіршився стан кам’янецьких укріплень і потенціал арсеналу. В 1775 році генерал А.Ф. Брюель докладно оглянув Кам’янець, вчинивши двосторонні маневри з канонадою, що тривала три години. Він же склав порядок гарнізонної служби, якого чітко дотримувався беззмінний комендант Ян Вітте. Поставлена надійна охорона цієї прикордонної української фортеці, солдати були добре навчені і дисципліновані. На валах знаходилось 234 гармати, але тільки 58 залізних, вцілому, не здатних до вжитку. Серед бронзових гармат багато потрібно було вибракувати, через велику розмаїтість калібрів.

Коли після Я. Вітте комендантом Кам’янця став досвідчений артилерист офіцер Орловський, з його рапорту вартість фортеці була на дуже низькому рівні: “wszystko si wali, wszystko popsute, wszystko jest niedokadne”. Укріплення вимагали ремонту чи грунтовної перебудови. Арсенал під гонтовим дахом не вартий був навіть тієї назви. Довкола фортеці існували підвищення з яких за 24 години можна було б знести фортифікації.

Власне це картина стану Кам’янця не тільки початку 1770-х, але й кінці 1760-х років. Ні одноразові фінансові інвестиції, зазвичай - недостатні, ні активність окремих зацікавлених осіб не могли покращити потенціалу величезної фортеці, що знаходилась у занедбанні багато десятків років. Головною перешкодою була безнадійно застаріла і недієва система державного управління Речі Посполитої, яку знищували хабарництво і шляхетський анархізм. Наприклад, в 1788 році уряд генерала артилерії відкупив у відїзжаючого за кордон А.Ф. Брюеля, необізнаний з воєнною наукою магнат Щенсний Потоцький, а кваліфікований офіцер полковник артилерії Теодор Потоцький, що служив з 1764 року у Кам’янці в ранзі підполковника, не отримав уряду тільки через те, що не зміг заплатити 60000 польських злотих.

Матеріали, подані у статті, походять з Archiwum Gwne Akt Dawnych w Warszawie, Zbir Popielw, sygn.340-343. Друкуючи описи та інвентарі, зазначимо, що введені певні спрощення і скорочення виразів, що часто повторюються. Подається одним рядком перепис зброї і знарядь, що в інвентарях вписані у колонках. Тогочасні назви залишені без змін і модернізацій. Вважаємо за потрібне долучити короткий термінологічний словник. Малюнок цейхаузу взятий з книги артилериста і воєнного інженера Анжея Дель’Акви “Praxis rczne dziea”.