Реферат на тему:
КАТЕРИНОСЛАВСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО (1787 – 1796 рр.)
Історія Катеринославського козацького війська на сьогодні залишається майже недослідженою. В той же час, катеринославське козацтво посідало значне місце в історії Південної України. Перед усім, необхідно зауважити, що за часів свого існування Катеринославське військо включало до свого складу Бузьке козацьке військо, Чугуївський козацький полк, Чугуївську легкокінну команду, підрозділи калмиків, арнаутські команди та відділи Донського козацького війська. Військові селища катеринославських козаків були густо населені та обіймали величезну територію.
Починаючи з 1765 р. з території Правобережної України і Молдови до “російської” України почали переселятись старообрядці. Їх поселення були розташовані на землях, що входили до Олександрійського, Єлісавєтградського, Новомиргородського та Херсонського повітів. Загальна чисельність цих переселенців складала 6305 ревізьких душ [2;889]. У 1769 р. під час російсько-турецької війни 1768—1774 рр. генерал–майором О.Прозоровським був сформований Нововербований козацький полк. По мірі просування російської армії дунайськими князівствами до армії взагалі, і до полку зокрема, збільшився приток волонтерів за рахунок молдаван, волохів, болгар та сербів, яких записували до волонтерських арнаутських команд [12; 25]. По закінченні війни з Портою, арнаутів та членів їх родин було поселено уздовж тогочасного кордону по правому берегу р. Буг між сучасними містами Миколаєвом та Херсоном. На території Херсонського повіту їм було відведено 120000 десятин землі для занять хліборобством, виноградарством, садівництвом та скотарством [2;889]. Пересенцями з Польщі та Туреччини були засновані численні селища. Серед них найбільшими були: Соколи (місце дислокації військового керівницьтва), Ракова, Новогригоріївське, Арнаутівка, Михайлівське, Троїцьке, Федорівка, Касперівка, Скаржинка, Новопетрівське та інші [12;25].
Згідно з положенням про іноземних переселенців, старообрядцям та арнаутам земля надавалась на пільгових умовах. Їх також звільняли від обтяжливої рекрутської повинності. Земельний податок передбачав сплату колоністами по 5 копійок за десятину, що в середньому дорівнювалось 5172 крб. 80 коп. річних [2;889–890]. Проте життєві реалії виявилися дуже суворими для багатьох колонистів. На сьогодні важко в повній мірі встановити, чи виконувались у повному обсязі надані урядом обіцянки щодо 30-річного звільнення іноземних переселенців від повинностей та податків. Однак встановлено, що, наприклад, болгарські колоністи колонії Ольшанка на р. Синюсі не отримали своєчасно пільги й мешкали у важких побутових умовах. При спробі реемігрувати до Туреччини багато з них було зупинено російською адміністрацією і записано до рекрутів [17;851–852].
Після анексії Крима Російською імперією (1783 р.) та вимог Туреччини провести ревізію умов Кючук–Кайнарджійської угоди (1774 р.) початок нового військового протистояння був лише справою часу. Одним з заходів російського уряду, спрямованним на покращення обороноздатності південних кордонів імперії, було створення за наказом імператриці Катерини ІІ від 12 лютого 1785 р. Бузького козацького полку. До його складу увійшло понад 1500 козаків та поселян з селищ по річках Буг та Інгул. Пізніше, 6 червня 1786р., полк було поділено на 1–й та 2-й Бузькі полки, на чолі яких стояли призначені козацькіми полковниками майори І.Каспєров і П.Скаржинський [11;16]. Якщо у 1774—1783 рр. козаків називали “бузькими” або “побозькими” через їх географічне розташування, то з 1785—1786 рр. ця назва набула офіційного характеру [17;852].
Початок російсько–турецької війни 1787—1791 рр. призвів до появи нових козацьких формувань та до збільшення їх особового складу. Ця політика, яку проводив князь Г.О.Потьомкін-Таврійський, мала на меті подолати якісну та кількісну перевагу турецько-татарської кінноти, що проявилося під час минулої війни з Отоманською Портою. Саме тому, згідно з імператорським наказом від 3 липня 1787 р. з однодворців, поселених у Катеринославській губернії по колишній Українській лінії, було створено особливий козацький корпус за зразком Донського козацького війська. З 12 листопада 1787 р. корпус одержав назву “Катериносавське козацьке військо” або військо “Новодонських козаків” [11;17]. Слід зазначити, що після придушення повстання К.Булавіна (1706–1707 рр.), втечі частини непокірних донців разом з І.Нєкрасовим до Туреччини, а також після реформ 1721–1723 рр., які підпорядкували військо Військовій колегії і замінили виборних атаманів наказними, Донське козацьке військо перетворилося на певний зразок, до якого російський уряд “підтягував” інші козацькі формування [11;52–53]. На чолі Катеринославського козацького війська, разом із донською старшиною нижчих щаблів, було призначено М.І.Платова.
Матвій Платов народився 6 серпня 1751 року в станиці Старо–Черкаській області Війська Донського. Його батько був військовим старшиною і дослужився до чину майора. Початкову військову підготовку і освіту М.Платов отримав у родині. Сучасниками майбутній отаман Катеринославського і Донського козацьких військ характеризувався як віддана, рішуча та розумна людина [15;1–6]. Відомо, що вже у 1770 р. М.Платов одержав чин осавула і провід над козацькою сотнею. Під час російсько–турецької війни 1768–1774 рр. він брав участь у бойових діях у складі донських полків на Кубані. Бойове хрещення Платов отримав під час конвою продовольчого транспорту. Його відділ було оточено татарами Дєвлєт–Гирея 3 квітня 1774 р. при Калалахє. Проте М.І.Платов вміло побудував оборону і відбив всі ворожі атаки. На початок війни з Туреччиною (1787–1791 рр.) він вже мав армійський чин полковника і обіймав посаду наказного отамана катеринославських козаків [15; 12–19].
В своєму наказі від 28 червня 1789 р. князь Г.О.Потьомкін доручив тоді ще полковникові Платову сформувати регулярний козацький полк і “число штатне шість сотен чоловік доповнити з інших бригад. А потім ті, хто залишився у війську, мають відправляти службу за зразком Донського...Чини полкові і сотенні мають бути всі з їх рода [регулярних козацьких частин– Р.Ш.]