Слід визначити, що існують певні розбіжності у статистичних звітах щодо кількості козаків на службі і тих, хто займався господарською діяльністю у селищах, закріплених за військом. Ці розбіжності пов’язані, насамперед, з притоком населення до війська у вигляді бажаючих нести військову службу або одержати козацькі пільги, і відтоком з війська через смерть, дизертирство, хвороби, бажання повернутись до попереднього соціального стану. На 10 січня 1792 р. в містах і селищах Катеринославського війська мешкало 41955 чоловік. На цей же час в поході перебувало 10052 козаки. Крім того, в селищах налічувалось 6756 придатних до несення служби чоловіків віком від 18 до 50 років, 1669 чоловік були хворими або інвалідами, 5444 були престарілими, чоловіків від немовлят до 17 років — 18034 [4; Арк. 3–3зв.–4–4зв.–5–5зв.]. До 1796 р., коли Катеринославське військо припинило своє існування, кількість козаків на дійсній військовій службі не зросло за відсутністю військових потреб. Проте кількість постійно мешкаючих у селищах війська становила 50562 чоловік [2;890].

Під час бойових дій у війні 1787–1791 рр. козаки Катеринославського війська довели свою корисність у справі здобуття переваги над ворожою кіннотою. На початку війни, до 1 травня 1788 р., Катеринославська армія, до якої входило Катеринославське військо, була розташована біля м. Ольвіополя і звідти розпочала свій рух у напрямку турецької фортеці Очаків. Проте відстань лише у 170 верст армія долала аж два місяці, головним чином через погані шляхи і повені на р. Буг [13;18]. Козаки йшли у авангарді колон і потрапили до фортеці першими. Вже 11 червня 1788 р. відділ генерал–майора барона Палєна мав зіткнення з передовими пікетами турок, а коли більше 2000 турок вийшли з Очакова, то козаки Платова і Ісаєва атакували і відкинули турок до міста. Під час бою козаки втратили вбитими одного сотника і козака, а ще два козаки були поранені. Турки ж одними лише забитими втратили до 30 чоловік [8;17–18].

Наступне повідомлення про зіткнення підрозділів катеринославських козаків стосується команди майора Гєржева (Гіржева). Коли 17 серпня 1788 р. дивізія генерала барона Ельмпта форсувала р.Прут, її командир відрядив для розвідки шляху Яси–Ізмаїл команду ротмістра Соболевського. Останній викрив юрбу турок, що прямувала до Яс. Ротмістр віддав наказ козакам і арнаутам атакувати її. Всіх ворогів було вбито, окрім одного турка та 6 некрасівців, що потрапили у полон. Наприкінці бою з боку Яс з’явився ще один відділ турок у 50 чоловік, який теж було розбито, а сім турок вбито на місці. Переслідуя втікачів партія Соболєвського зустріла ще загон турок і татар у 150 чоловік. Ротмістр відрядив арнаутського майора Гєржева атакувати ворога. В результаті 33 турки були вбиті, а одного було взято у полон без жодних втрат з боку арнаутів [8;44–45]. Під час штурму, коли росіяни здобули фортецю Очаків, в шосту колону бригадира І.Горича входило 180 бузьких козаків на чолі із їх полковником П.Скаржинським. Сам полковник, капітани Г.Пламєнєц, Г.Юраш, підпоручики О.Капуста і О.Пруєв були поранені [8;61,69].

18 червня 1789 року стався бій, в якому разом брали участь донці полковника Ісаєва, бузькі козаки П.Скаржинського і Чорноморські козаки З.Чепіги. Під час рекогносциювання фортеці Бендери партія з 300 козаків (порівну від кожного полку) біля села Терновки одержала повідомлення про загін у 100 турків, що знаходився на переправі. Останніх виявилось більш ніж 400 чоловік. Після того, як козаки атакували їх, до турків ще підійшли великі підкріплення. Цей бій точився з перемінним успіхом більше п’яти годин. Кошового чорноморських козаків З. Чепегу було поранено кулею у ліве плече. В той же самий час чисельність турок зросла до 3000 чоловік. Лише своєчасна атака козацьких підрозділів Ісаєва і Скаржинського дозволила відкинути турків до фортеці. Турки втратили вбитими Бін-башу і 100 чоловік, а одного Агу, двох байрактарів і 40 вояків, разом із двома прапорами, було захоплено у полон. Під час бою козаки втратили вбитими двох чоловік, а серед поранених крім вже згаданого кошового Чепіги, були сотник Бузького полку Друченко, один п’ятидесятник, один отаман, 13 донських козаків, 9 бузьких і два чорноморських козаки [9;104–105].

Вперше арнаутські команди потрапили до складу Катеринославського козацького війська разом із бузькими полками. Кількість волонтерів у цих командах під час війни постійно зростала, що було пов’язано із успіхами російської зброї на Дунаї. Легкі загони арнаутів комплектувались часто мешканцями з районів, де вже точилися бої. Як проводирі та розвідники, волонтери арнаутських команд були незамінними. Відомо, наприклад, що арнаути команди поручика Курта походили з містечок Гуж, Васлуй, села Ніспорені (Лапушинський цинут, сучасна Молдова), сіл Новаче та Індріге Фалчінського цинута (близ сучасного кордону Молдови і Румунії) [5; Арк. 6–6зв.]. До того ж, ця легка піхота діяла дуже хоробро під час сутичок і боїв з турками. Після здобуття росіянами фортеці Тулча (7 листопада 1790 р.) залога Ісакчі на 18 човнах почала тікати до Браілова. Проте 11 листопада чорноморські козаки разом з арнаутами напали на них. Останні захопили 14 човнів і вбили до 100 турок [9; 125–126]. На жаль, реляція не уточнює, чи входили арнути цієї команди до складу Катеринославського козацького війська. Однак повідомлення про хід бою дозволяє говорити про визнання російським командуванням