Все це дає підставу стверджувати, що остаточне перетворення Катеринославського війська за зразком “еталонного” Донського не відбулось. Більшість аспектів громадського устрою і пільгової політики були принесені в жертву створення боєздатної одиниці, необхідної Імперії на той час. Після закінчення війни з Туреччиною зникла і єдина причина, через яку російський уряд свого часу прийняв рішення про створення Катеринославського козацького війська. Саме тому закономірним сприймається і наказ від 5 червня 1796 р. про скасування війська катеринославських козаків. З відділів війська залишилися до 1797–1798 рр. два Бузькі полки, які протягом наступних років несли карантинну і прикордонну варту на 400-т верстній смузі нового російського кордону на півдні України [7; Арк. 4–4зв., 6]. Щодо Чугуївської кінної козацької команди, то її було згодом включено до складу гвардії у Лейб-Гусарський і Лейб-Козацькій полки. Всі селища, що належали Катеринославському козацькому війську, разом з їх населенням, були приписані до попереднього соціального стану. Цей процес співпав із запровадженням у 1796 р. заборони на селянські переходи на півдні України. Частині колишніх козаків вдалося уникнути закріпачення записавшись до міщан, цехових, або переселитись до Кубані, де вони приєдналися до лав Чорноморського козацького війська.