Курсова робота

«Колективізація в Україні»

ЗМІСТ

Вступ.

Розділ І. Початок та цілі колективізації

1.1. Зміна економічного курсу СРСР 1927 р.

1.2. Ліквідація “куркульського прошарку”.

Розділ ІІ. Хід колективізації в Україні

2.1. Темпи колективізації в Україні

2.2. Форми колективного господарства.

3.3. Завершення суцільної колективізації

Розділ ІІІ. Труднощі становлення колгоспного ладу  та наслідки колективізації

Висновки.

Література.

Вступ

Робота присвячена висвітленню проблем радянської колективізації 1928-1933 р. В сферу роботи потрапляють питання дослідження причин та передумов колективізації, особливостей колективізації в Україні та дослідження наслідків переведення села на планові рейки. Важлива роль відводиться особистісному фактору партійного керівництва республіки у тогочасних подіях, зокрема, висвітлюється діяльність Косіора, Молотова, Шліхтера.

Актуальність роботи полягає у дослідженні мотивів і особливостей колективізації в Україні, що дає право вказувати на тоталітарний характер радянського правління і антидемократичність комунізму. В умовах майбутніх президентських виборів констатація даного факту є досить актуальною.

Метою роботи є прослідкувати утвердження радянської влади на селі.

Досягнення мети здійснюється через реалізацію таких завдань:–

дослідити причини і передумови початку колективізації у 1927 р.;–

визначити і прослідкувати темпи колективізації 1927-1933 рр.;–

розглянути “куркульський” фактор у колективізації;–

визначити наслідки колективного ведення господарства.

Об’єктом дослідження є радянизація сільського господарства у 1928–1933 роках, тобто період “великого перелому”.

Предметом дослідження виступають методи і характер колективізації сільського господарства в Україні.

Історіографія дослідження.

Тему колективізації сільського господарства досліджували вітчизняні і зарубіжні вчені.

Вітчизняну історіографію, у свою чергу, можна поділити на радянську і новітню. Радянська історіографія розглядає колективізацію у позитивному значені: визначаються успіхи, високі показники заготівлі продуктів і замовчуються геноцид проти українського народу 1932–1933 рр. Новітня українська історіографія подає проблематику у новому баченні. Досліджуються дійсні масштаби колективізації, її грабіжницька і злочинна мета та наслідки (С. Кульчицький, В. Марочко, В. Даниленко, І. Білас та ін.).

На увагу заслуговує зарубіжна історіографія, що знайшла своє відображення у працях української діаспори (О. Субтельний, В. Жуковський та ін.) та західних істориків (Р. Конквест, Дж. Мейс та ін.). Проблематика знайшла своє висвітлення у злочинному світлі радянської тоталітарної системи, що пройшлася “чорним вороном” по українському селі, зруйнувавши його традиційне господарювання і прирікши до сьогодні на злиденне, нужденне існування.

Розділ І. Початок та цілі колективізації

1.1. Зміна економічного курсу СРСР 1927р

У партійно-державному керівництві СРСР точилася гостра боротьба навколо питань щодо подальшого розвитку країни. Прискорення економічного розвитку, створення новітніх галузей промисловості, модернізація сільського господарства, всіх сфер життя були об'єктивною необхідністю, з якою в ке­рівництві ВКП(б) погоджувалися всі. Без цього надії на ство­рення соціалістичного суспільства всередині країни і близьку світову революцію розвіювались, як міраж. Розбіжності виник­ли лише щодо темпів розвитку, джерел індустріалізації, пріо­ритетів різних галузей народного господарства. Навколо цих питань розгорнулася боротьба, коли особисті та групові амбіції керівників заступали суспільство з його реальними потребами.

Гострої критики зазнав, зокрема, потенціальний суперник Сталіна у боротьбі за лідерство у партії Л. Троцький. Його зви­нувачували у «підкопі під неп», закликах до індустріалізації за рахунок зниження закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію і підвищення їх на промислову. Майже всі керівники України, в тому числі Л. Каганович (тоді генеральний секретар ЦК КП(б)У), Д. Мануїльський, Г. Петровський, М. Скрипник, В. Чубар виступили проти Л. Троцького. Нечисленні його при­хильники в Компартії України - І. Дашковський, Н. Гордон, М. Голубенко, Я. Дробніс - не мали підтримки.

XV з'їзд ВКП(б) (грудень 1927 p.) висловився за прискорен­ня темпів розвитку народного господарства при збереженні рі­вноваги між різними галузями, за госпрозрахунок та інші елементи непу. Й. Сталін переконав більшість з'їзду, в тому числі М. Бухаріна та його прихильників, виключити Троцько­го з партії. Тим самим з політичної арени був усунутий один з найпослідовніших противників Й. Сталіна. Останньому це відкрило шлях до необмеженої влади в партії та державі.

XV з'їзд ВКП(б) прийняв директиви щодо першого п'ятирічного плану розвитку господарства СРСР. Модернізаційні процеси, згідно з цим пла­ном, мали охопити усі сфери життя, у тому числі сільське господарство [19, 255].

Відповідно до основних показників п'ятирічного плану роз­роблялися плани економічного розвитку України. У травні 1929 p. вони були затверджені XI Всеукраїнським з'їздом рад.

Капіталовкладення в економіку України центр визначив у сумі 13 млрд крб. Це досить багато, якщо зважати, що в цілому на ка­пітальне будівництво в СРСР планувалося виділити 64 млрд крб. Планувалося завершення будівництва Дніпровської гідроелект­ростанції, інших електростанцій, спорудження багатьох шахт, за­водів, фабрик. Виробництво електроенергії передбачалося збільшити в 2,5 рази, продукції машинобудування, головним чи­ном важкого, — у 3 рази, хімічної промисловості - у 3,5 рази.

П'ятирічний план потребував великих зусиль українського народу, але не обіцяв відповідного поліпшення його життя. Він закріплював традиційну структуру народного господарства, усталену ще до революції, котра ?рунтувалася на видобувних галузях і первинній обробці сировини [19, 256].

Розвивати промисловість планувалось через перекачування коштів з сільського господарства. Але для цього треба було привести в дію надзвичайні заходи, що давали б можливість інакше, ніж через ринок, тобто значно вигідніше для держави, розподілити вироблену сільськогосподарську продукцію. Однак ці заходи були нездатні змусити селянина-господаря виробляти продукцію в потрібній для держави кількості. Справу могло владнати тільки вилучення у селян засобів виробництва і перетворення їх у найману робочу силу, яка працює за командою і не розпоряджається виробленим продуктом. Зручним шляхом для цього була комунізація селянства. Ось чому вже у 1927 p., тобто до запроваджен­ня надзвичайних заходів, генсек сформулював незвичний термін — «всеосяжна колективізація». Він тут же пом'як­шив політичний ефект від нового словосполучення, бо відніс його до