Резолюція не залишала сумнівів у тому, що вислів "найкоротший строк" означав кілька років і стосувався тільки південного регіону рес­публіки. По суті, йшлося про здійснення суцільної колективізації УСРР у рамках першої п'ятирічки.

Безпосередньо на пленумі ЦК С.Косіор висловлювався, услід за Сталіним та іншими провідними діячами політбюро ЦК ВКП(б), за здійснення суцільної колективізації в республіці протягом року. Маючи можливість спертися на резолюцію цього пленуму, він змінив позицію й навіть спробував переконати тих місцевих апаратників, які бажали прискорити темпи втягнення селян у колгоспи. Для цього Косіор вико­ристав трибуну Всеукраїнської наради з організаційних питань, скли­каної в Харкові 12 грудня 1929 p. На нараді генеральний секретар ЦК КП(б)У заявив таке: "Тепер серед партійних комітетів ми спо­стерігаємо великий рух за те, щоб відразу колективізувати весь округ й цілі краї. Треба запобігти такому швидкому розв'язанню цього найск­ладнішого, найважчого питання".

На додаток до цього попередження в підписаному Косіором дире­ктивному листі ЦК КП(б)У місцевим партійним організаціям "Про весняну посівну кампанію й чергові практичні завдання в галузі колек­тивізації" від 27 грудня 1929 p. було запропоновано зосередити увагу не на формальному, у відсотках, охопленні населення колективізацією, а на тому, щоб організаційно закріпити рух за утворення колгоспів [11, 152,153].

Істотні уточнення в терміни колективізації в Україні внесла постано­ва ЦК ВКП(б) "Про темпи колективізації та заходи допомоги держа­ви колгоспному будівництву" від 5 січня 1930 p. Комісія політбюро під керівництвом наркомзема СРСР Я.Яковлева, результати роботи якої підсумовувалися в цій постанові, зарахувала Україну до регіонів другої черги. Суцільну колективізацію в республіці потрібно було завершити восени 1931 або навесні 1932 p.

Цей документ важко зіставити з погляду строків із резолюцією листопадового (1929 p.) пленуму ЦК ВКП(б) по Україні. В останній конкретні строки не називалися. Проте в обох випадках мова йшла про кілька років.

Не можна сумніватися в тому, що Сталін уважно відстежував названі в документах ЦК ВКП(б) терміни колективізації в Україні. Воднораз на листопадовому пленумі він виступив за істотне перекриття документально зафіксованих строків, покладаючись у цьому на ініціативні дії місцевих апаратників. Цим генсек забезпечував собі можливість вагомо, з посиланнями на партійні документи, втрутитися в перебіг подій, якщо виникнуть ускладнення. Враховуючи негативне ставлення селян до колективізації, в появі ускладнень можна було не сумніватися. Проте важко було передбачити масштаби протестів неорганізованого й розколотого селянства, а також здатність державних інститутів упоратися з ними.

На багатьох місцевих керівників офіційні партійні документи з попередженнями про недоцільність форсування темпів колективізації не справили належного враження. Будучи апаратниками, вони дивилися в корінь: Сталін та його найближче оточення з полютбюро ЦК мали намір здійснити колективізацію за рік. Керівники Шепетівського району на пленумі окружного партійного комітету в січні 1930 p. запропонували наздогнати й випередити південні райони та колективізувати під час весняної посівної кампанії 75% селянських господарств, а до жовтневих свят — 100%. В окрузі розгорнулося змагання: хто назве більшу цифру. Керівники Заславського району здобули сумнівну славу передовиків у цьому "соціалістичному змаганні". На початок лютого в колгоспи було залучено 13% господарств району, а вони зобов'язалися за дві декади досягти 94%. Форсування темпів в особливо великих розмірах спостерігалося також у Бердичівському, Криворізькому, Тyльчинському та деяких інших округах.

За місяць-півтора змінив свою позицію й генеральний секретар ЦК КП(б)У Косіор. 4 лютого 1930 p. він виступив на нараді в Харкові з доповіддю про хід колективізації та ліквідації куркульства як класу. У доповіді ставилося завдання здійснити під час весняної посівної кампанії суцільну колективізацію степових округів, а восени цього ж року — всіх інших в Україні. Завдання повторювалося як офіційна лінія в підписаному Косіором директивному листі ЦК КП(б)У "Про хід колективізації та колгоспне будівництво на Україні". ЦК КП(б)У переглядав у бік істотного скорочення (на рік або навіть на півтора року) терміни, встановлені для УСРР постановою ЦК ВКП(б) від січня 1930 р. [11, 154].

2.2. Форми колективного господарства

На листопадовому пленумі ЦК ВКП(б) 1929 р. лунали не лише беззастережні дифірамби суцільної колективізації, нарком землеробства УСРР Шліхтер висловив власне бачення майбутнього села. Найсприятливішим, на його думку, для українських селян колективним господарством був колгосп із мінімальним ступенем усуспільнення засобів виробництва — товариство спільного обробітку землі (тсоз). Доповідаючи ще на П конференції КП(б)У в квітні 1929 p. про п’ятирічку колгоспного будівництва в Україні, О.Шліхтср підкреслював, що зростання йтиме за рахунок поширення простіших форм колективних об'єднань — тсозів.

Однак для Сталіна тсози були неприйнятні. Колективізація в цій мірі не позбавляла селян засобів виробництва й не відривала їх від ринку. Генсек розраховував здійснити суцільну колективізацію у формі комун, але термінологічне замасковано. Надзвичайно негативне ставлення селян до комун було відоме з 1919 p. Здійснена тоді перша спроба комунізації селянства закінчилася крахом радянської влади в Україні.

7 грудня 1929 p. Наркомзем УСРР та Колгоспцентр схвалили ти-вий "Статут товариства спільного обробітку землі". В ньому пропонувалося колективізувати не тільки землю, що відповідало природі тсозу, а й робочу та продуктивну худобу й навіть птицю. Цей тсозівський статут був схожий на статут комуни. Процес колективізації в Україні після опублікування пішов відповідно до викладених у ньому положень.

Загальні риси колективізації в Україні висвітлює лист ЦК